Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

суддів: Костенка М.І., Нечитайла О.М., Усенко Є.А, Шипуліної Т.М.,

при секретарі: Прудкій О.В.

за участю представника позивача: Завалишина Ю.О.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Львові

на постанову господарського суду Львівської області від 18 січня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 27 березня 2006 року

у справі №5/1778-25/92

за позовом Львівської державної залізниці правонаступником якої є Державне територіально – галузеве об'єднання "Львівська залізниця"

до Державної податкової інспекції у м.Львові

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

У серпні 2005 року позивач звернувся до господарського суду Львівської області з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення №1312320/1/1124 від 20 січня 2005 року про визначення суми податкового зобов’язання за платежем податок на прибуток у розмірі 144010,00грн., з яких основний платіж 102900,00грн. та штрафні (фінансові) санкції 41110,00грн., яке прийнято Державною податковою інспекцією у м.Львові (т.1 а.с.19).

В обґрунтування своїх вимог відповідач вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Постановою господарського суду Львівської області від 18 січня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 27 березня 2006 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені рішення та направити справу на новий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення - рішення став акт від 20.12.2004р. №150/23-2/01059900 проведеної Державною податковою інспекцією у м.Львові з 18.08.2004р. по 20.12.2004р. документальної перевірки на предмет дотримання Львівською державною залізницею вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2003 року по 01.07.2004 року (т.1 а.с.20 – 49).

Перевіркою встановлено, що в порушення п.п.2.2.2. п.2.2. ст.2; п.п.4.1.6. п.4.1. ст.4; п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5; п.п.5.2.10. п.5.2. ст.5; п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5; п.5.9. ст.5; п.п.8.7.1. п.8.7. ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997р. №283/97-ВР Львівською державною залізницею занижено податок на прибуток в сумі 102900,00 грн., а також допущені інші порушення закону, які позивачем у цій справі не оспорювались (т.1 а.с.48).

Звертаючись з позовом до суду позивач обгрунтовував свої позовні вимоги тим, що відповідач невірно застосовує до спірних правовідносин вимоги п.п.2.2.2. п.2.2. ст.2; п.п.4.1.6. п.4.1. ст.4; п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5; п.п.5.2.10. п.5.2. ст.5; п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5; п.5.9. ст.5; п.п.8.7.1. п.8.7. ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997р. №283/97-ВР та п.п.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами" від 21.12.2000р. №2181-ІІІ, тому безпідставно визначив позивачу суму податкового зобов’язання за платежем податок на прибуток у розмірі 144010,00 грн., з яких основний платіж 102900,00грн. та штрафні (фінансові) санкції 41110,00 грн..

Так, стосовно визначення податкових зобов’язань та штрафних (фінансових) санкцій по структурному підрозділу Львівської державної залізниці "Дистанція сигналізації та зв’язку станції Львів" позивач посилається на встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 24.03.2005р. у справі №5/316-19/52 обставини, а саме, на визначення судом у вищевказаному рішенні доходу від послуг телефонного зв’язку, наданого клієнтам залізницею, як доходу від основного виду діяльності. З цих підстав вважає, що позивачем правильно встановлені податкові зобов’язання у цій частині, відповідачем – ні (т.1 а.с.3-6).

Відповідач у цій частині свої заперечення у письмовому поясненні обгрунтовує тим, що позивач безпідставно відніс 154,7 тис.грн. до валового доходу від основного виду діяльності в той час, як мав віднести цю суму до валового доходу від неосновного виду діяльності. Із-за цього позивачем не була подана декларація з податку на прибуток від неосновних видів діяльності і такий прибуток ним був занижений на 154,7 тис.грн. (т.3 а.с.11-12).

Ухвалюючи оспорюване рішення в цій частині господарський суд першої інстанції взагалі не дав оцінки цим спірним правовідносинам, хоча позовні вимоги задовольнив повністю (т.3 а.с.172 – 183). Цим було порушено вимоги ст.ст. 161, 163 КАС України в частині необхідності мотивувати прийняте рішення.

Господарський суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги відповідача і залишаючи рішення господарського суду першої інстанції без змін у цій частині, послався на те, що відображення у розрахунку суми 154,7 тис. грн. із знаком "мінус" (т.1 а.с.31 Таблиця 1.64) свідчить про виключення цієї суми з донарахованого податку на прибуток (т.4 а.с.56).

При цьому суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 206 КАС України не навів мотивів чому він залишив поза увагою визначене податковим органом заниження валового доходу позивача від неосновної діяльності в сумі 154,7 тис. грн. (т.1 а.с.32 Таблиця 1.64а), з якого і здійснювалось визначення частини оспорюваних податкових зобов’язань з податку на прибуток та нарахування штрафних (фінансових) санкцій.

Суди першої та апеляційної інстанції не визначили своє ставлення до обгрунтування позивачем своїх позовних вимог наявною у справі копією рішення Господарського суду Львівської області від 24.03.2005р. у справі №5/316-19/52 (т.1 а.с50-59), не витребували рішень наступних судових інстанцій у справі №5/316-19/52 або довідку про те, що рішення не оскаржувалось і набуло чинності, без чого неможливо визначитись у обгрунтованості позовних вимог, а у наступному – вимог апеляційної та касаційної скарг відповідача, у цій частині з огляду на вимоги ст. 72 ч.1 КАС України.

При визнанні недійсним оспорюваного податкового повідомлення - рішення в частині визначення податковим органом податкового зобов’язання з податку на прибуток та нарахування штрафних (фінансових) санкцій по структурному підрозділу Львівської державної залізниці "Львівська дирекція залізничних перевезень" суди першої та апеляційної інстанції також допустили порушення вимог закону.

Позивач у цій частині обгрунтовував свої позовні вимоги тим, що податковий орган безпідставно не урахував до валових витрат залізниці суми коштів, витрачених на капітальний ремонт вокзалів станцій Розділ, Ходовичі, Стрілки, Хирів – пасажирський відповідно до актів виконаних робіт №29 на 6116,00 грн., №31 на 5480,00 грн., №32 на 5522,00 грн., всього на 21073,00 грн., із-за відсутності вищевказаних актів виконаних робіт в той час коли в тексті акту перевірки позивача ДПІ у Галицькому районі м.Львова №357/23-2/25256137 від 15.11.2004р. на аркуші акту 7 міститься посилання на ці акти виконаних робіт (т.1 а.с.6).

Відповідач у цій частині свої заперечення у письмовому поясненні обгрунтовує тим, що позивач безпідставно відніс 21073,00 грн. до валових витрат, так як акти виконаних робіт №29 на 6116,00 грн., №31 на 5480,00 грн., №32 на 5522,00 грн., всього на 21073,00грн. на час проведення перевірки були відсутні, відповідно до вимог п.п.5.2.1. п.5.2. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997р. №283/97-ВР не належать до складу валових витрат будь – які витрати, не підтверджені належними документами (т.3 а.с.13).

У тексті акту перевірки №357/23-2/25256137 від 15.11.2004р. на аркуші акту 7 має місце посилання на вищевказані акти виконаних робіт №№29-32 із зазначенням про їх відсутність на момент проведення перевірки (т.1 а.с.66), є підписи керівника і головного бухгалтера в акті перевірки у місці, де є запис про те, що вони у повному обсязі надали всі документи, зауважень керівника і головного бухгалтера у тексті акту перевірки стосовно неточності вказівки про відсутність актів виконаних робіт немає (т.1 а.с.73).

В наявних у справі доповненнях до позовної заяви (т.3 а.с.27-34, 130-134), заявах про зміну і уточнення позовних вимог (т.3 а.с.165, 166), клопотаннях (т.3 а.с.116-118, 122, 123), поясненнях (т.3 а.с.11-17, 124-126, 158-159), апеляційній скарзі (т.4 а.с.3-9), запереченні на апеляційну скаргу (т.4 а.с.26-36) додаткової інформації по вищевказаним обставинам немає.

З урахуванням того, що податковий орган у цій частині виконав вимоги ст. 71 ч.2 КАС України і надав доказ відсутності актів виконаних робіт №№29-32 на час перевірки у вигляді підписів керівника і головного бухгалтера залізниці на акті перевірки і відсутності їхніх зауважень у цій частині стосовно акту перевірки, суди першої та апеляційної інстанції повинні були запропонувати позивачу відповідно до вимог ст. 71 ч.1 КАС України надати докази наявності актів виконаних робіт №№29-32 на час проведення податкової перевірки та надання їх перевіряючим.

За відсутності додаткових даних у цій частині висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що податковий орган всупереч наявним фактам дійшов висновку про безпідставність віднесення до валових витрат залізниці суми коштів, витрачених на капітальний ремонт вокзалів станцій Розділ, Ходовичі, Стрілки, Хирів – пасажирський відповідно до актів виконаних робіт №29 на 6116,00 грн., №31 на 5480,00 грн., №32 на 5522,00 грн., всього на 21073,00 грн., зроблені на недостатньо перевірених фактах, тому не можуть вважатись законними та обгрунтованими.

Стосовно донарахування податку на прибуток, штрафних (фінансових) санкцій по структурному підрозділу Львівської державної залізниці "Львівська механізована дистанція вантажно – розвантажувальних робіт".

Позивач оспорює правомірність лише частини визначених йому податковим органом податкових зобов’язань та санкцій, вказуючи, що позивачем неправомірно віднесено до валових витрат лише 6000,00 грн., в той час коли податковий орган визначив таке віднесення в сумі 17000,00 грн. (т.1 а.с.7).

Не дивлячись на це суди першої та апеляційної інстанції визнають у цій частині оспорюване податкове повідомлення – рішення недійсним у повному обсязі, в той час коли має місце часткове визнання наявності порушення податкового законодавства з боку позивача, дана обставина матеріалами справи не спростована.

За таких обставин визнання у цій частині недійсним податкового повідомлення рішення повністю не є законним і обгрунтованим.

При цьому судами першої та апеляційної інстанції не враховано, що в матеріалах справи додатки К1/1 до декларацій за І та ІІ квартали 2004 року, на які посилається позивач в обгрунтування своїх позовних вимог, не містять даних про те, до якої декларації і за який період вони мають відношення (т.1 а.с.93, 98).

Таким чином, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій не виконали вимоги щодо всебічності повноти та об’єктивності розгляду справи.

Відповідно до ч.3 ст. 71 КАС України, якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то суд сприяє в реалізації цього обов’язку шляхом витребовування необхідних доказів.

Відповідно до ст.ст. 71, 195 КАС України, суди першої та апеляційної інстанцій можуть збирати докази з власної ініціативи.

Суд касаційної інстанції, відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України, не може досліджувати докази що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що судами повно, всебічно і об’єктивно з’ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Враховуючи наведене, прийняті судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, всебічно, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Львові – задовольнити.

Постанову господарського суду Львівської області від 18 січня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 27 березня 2006 року скасувати, та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.