Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретарі: Ільченко О.М.

За участю представників сторін:

позивача: Ковальова В.Ф., Ващенка В.В.

відповідача: Васильєва В.О., Кравцова Б.В., Машковської Е.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2006 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.05.2006 р.

у справі № А 27/2

за позовом Державного підприємства "Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод ім.О.М.Макарова"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську

про визнання недійсним рішення про застосування штрафних санкцій в сумі 9762498,79 грн., -

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового рішення СДПІ по роботі з ВПП у м.Дніпропетровську від 01.12.2005 №0000238811/031344, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 9762498,79 грн.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2006, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.05.2006, позов задоволено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування судових рішень та прийняття нового про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу та його представники у судовому засіданні касаційної інстанції просили залишити її без задоволення, а судові рішення – без змін.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведена позапланова невиїзна документальна перевірка з питань використання позивачем ліцензії НБУ на розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України за період з 01.04.2005 по 31.04.2005, за результатами якої складено акт №183-08-02/1-14308368 від 04.11.2005.

На підставі акту перевірки за порушення пп. "д" п.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" в частині розміщення валютних цінностей на рахунку за межами України без отримання індивідуальної ліцензії НБУ та п.2 індивідуальної ліцензії НБУ №15 від 13.01.2005 прийнято рішення №0000238811/031344 від 01.12.2005 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 9762498,79 грн.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позов дійшли висновку про відсутність з боку позивача порушення пп. "д" п.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" в частині розміщення валютних цінностей на рахунку за межами України без отримання індивідуальної ліцензії НБУ, оскільки саме по собі перевищення залишку валютних цінностей на рахунку не може вважатися валютною операцією в розумінні Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) , індивідуальна ліцензія №15 від 13.01.2005 щодо розміщення валютних цінностей була у позивача в наявності, а тому фактично мало місце лише порушення умов такої ліцензії.

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитись, оскільки вони є наслідком незастосування системного аналізу норм чинного законодавства, без всебічного і повного з’ясування всіх фактичних обставин справи.

Як передбачено п.4 ст. 5 Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема, індивідуальної ліцензії потребують такі операції, як розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України.

Згідно ч.2 ст. 16 Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензій Національного банку України згідно з п.4 ст.5 цього Декрету, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України стягується штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було отримано індивідуальну ліцензію НБУ №15 від 13.01.2005 на розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України у закордонному банку JP Morgan Chase Bank (Великобританія), строком дії з 13.01.2005 по 31.12.2005.

Пунктом 2 зазначеної ліцензії передбачено, що протягом її дії залишок валютних цінностей на рахунку на 1 число квітня, липня, жовтня не може перевищувати 4305375,00 дол.США. Валютні цінності, що перевищують цей залишок, не пізніше 3 січня, квітня, липня, жовтня відповідно підлягають перерахуванню на рахунок в уповноваженому банку. Проте, залишок валютних цінностей на рахунку станом на 01.04.2005 становив 6154123,02 дол.США, таким чином перевищення залишку валютних цінностей станом на 01.04.2005 р. склало 1848748,02 дол.США і було перераховано на рахунок в уповноваженому банку – ЗАТ КБ "Приватбанк" лише 13.04.2005.

Таким чином, починаючи з 3 квітня сума в розмірі 1848748,02 дол.С ША потребувала отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

Крім того, судами попередніх інстанцій не надано оцінки доводам відповідача, що в індивідуальній ліцензії зазначено джерело з якого зараховуються на розрахунковий рахунок грошові кошти, а саме, кошти від Sea Launch Company, LDC відповідно до Базової угоди 02.04.1996 №329, укладеної між позивачем та Sea Launch Company, LDC та відсотки нараховані на залишок коштів на рахунку. Тобто в даній ліцензії відсутнє джерело коштів з яким позивачем укладено угоду про надання кредиту – Colvis Finence Limited.

Пунктом 1.2.2 індивідуальної ліцензії передбачено, що з рахунку списуються кошти для виконання зобов’язання власника ліцензії за Угодою про заставу від 02.02.2004 та сплати відсотків відповідно до Угоди про кредит від 02.02.2004.Перевищення залишку валютних цінностей відбулося за рахунок надходження коштів від компанії Sea Launch Company, LDC.

Платіжні доручення про сплату відсотків по кредитній угоді від 02.02.2004 свідчать, що платником коштів є позивач, рахунок з якого перераховувались кошти відкритий у ЗАТ КБ "Приватбанк", кошти перераховувались на рахунок Colvis Finence Limited в банку J.P.Morgan Chase Bank. Тобто рух коштів відбувався не через рахунок відкритий у закордонному банку, на який видана ліцензія №15 від 13.01.2005, а тому перевищення залишку коштів на валютному рахунку відкритому у закордонному банку не має відношення до кредитної угоди від 02.02.2004.

Гарантія Кабінету міністрів України від 27.05.1998 видана на угоду про надання позики від 17.04.1998, кредитором за якою є First Manhattan Capital Group, Limited, у той час як у даному випадку мова йде про кредитну угоду від 02.02.2004, де кредитором є Colvis Finence Limited, а тому перевищення залишку валютних цінностей на рахунку не пов’язано з Гарантією наданою Урядом України 27.05.1998.

Позивачем в обґрунтування доводів надано суду касаційної інстанції копії Договору про підтвердження та відшкодування з перекладом на українську мову (далі – Договір про підтвердження), укладеного 30.01.2004 між компанією First Manhattan Capital Group, Limited та Україною (надалі – Гарант), в особі Кабінету Міністрів України, представленого Міністерством фінансів України, від імені якого діяв заступник Міністра фінансів Шаповалов А.В. на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.12.2003 №739-р (739-2003-р) ., за яким Гарант визнав свої зобов’язання за Гарантією Кабінету Міністрів України від 27.05.1998, а також той факт, що зазначена Гарантія розповсюджується на Угоду про кредит від 02.02.2004 (згідно якої компанія First Manhattan Capital Group, Limited передала свої зобов’язання кредитора компанії Colvis Finence Limited), яка є новою редакцією Угоди про надання позики від 17.04.1998. В свою чергу, згідно Угоди про передачу від 30.01.2004 компанія First Manhattan Capital Group, Limited передала всі свої права за Договором про підтвердження (відносно Гарантії Кабінету Міністрів України від 27.05.1998) компанії J.P.Morgan Securities Ltd, яка є управителем компанії Colvis Finence Limited, що є кредитором Позивача за Угодою про кредит від 02.02.2004. Копії Угоди про порядок відшкодування витрат державного бюджету, які можуть виникнути внаслідок виконання гарантійних зобов’язань Держави (далі – Угода про порядок відшкодування), укладеної Позивачем з Міністерством фінансів України 26.05.1998, тобто за один день до видачі Гарантії Кабінету Міністрів України від 27.05.1998 з додатками, останній з яких датований 29.12.2006. Копії платіжних доручень про перерахування позивачем Міністерству фінансів України плати за надання Гарантії Кабінету Міністрів України від 27.05.1998, з посиланням на Угоду про порядок відшкодування від 26.05.1998, та зазначенням призначення платежу "плата за надання гарантії".

Відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Виходячи з викладеного судова колегія приходить до висновку про необхідність скасування прийнятих у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд в суд першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2006 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.05.2006 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.