Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:

Бим М.Є., Гончар Л.Я., Гордійчук М.П., Кравченко О.О., Леонтович К.Г.

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Волинської області від 25 жовтня 2004 року у справі №2-94/04 за позовом товариства з додатковою відповідальністю "Континіум-Траст-Інвест" до начальника підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Волинського обласного управління юстиції - ОСОБА_3 про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити дії, -

15 жовтня 2004 року ТзДВ "Континіум-Траст-Компані" звернулось до суду із зазначеною скаргою. Свої вимоги мо­тивувало тим, що 13 жовтня 2004 року державним виконавцем ОСОБА_3. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим написом нотаріуса від 11 жовтня 2004 року № 8648 та накладено арешт на все належне заявнику майно із заборо­ною його відчуження. 14 жовтня 2004 року товариство подало державному виконавцю заяву про винесення останнім постанови про закінчення виконавчого провадження в зв'язку з його виконанням та скасування арешту майна.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 25 жовтня 2004 року скаргу задоволено частково. Визнано бездіяльність державного виконавця в частині відмови в закінченні вико­навчого провадження по виконавчому напису 11 жовтня 2004 року № 8648 від за основним боргом незаконною, зобов'язано його в цій частині виконавче про­вадження закінчити, а також скасовано арешт, накладений постановою серії АА № 689361 від 13 жовтня 2004 року на майно позивача.

Додатковим рішенням апеляційного суду Волинської області від 10 листопада 2004 року скасовано п.4 постанови про відкриття виконавчого провадження.

В касаційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду Волинської області та направити справу на новий розгляд посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом встановлено та з договору № К-193/03/а від 30 грудня 2003 року та додаткового договору від 07 квітня 2004 року №1 вбачається, що товариство придбало у ОСОБА_1 538902 простих іменних акцій ЗАТ "Львівський центральний універмаг" за які повинно сплатити до 30 грудня 2003 року 555995,72 грн., а до 28 квітня 2004 року решту суми 5646661,8 грн. або виписати прості векселі на цю суму з терміном погашення до 31 грудня 2004 року.

Платіжним дорученням №1 від 06 січня 2004 року товариство перерахувало ОСОБА_1. 555995,72 грн. на виконання умов договору.

Згідно акту прийому-передачі векселів до вищезазначеного договору від 29 квітня 2004 року заявник передав, а ОСОБА_1. прийняв простий вексель № 6330348456441 на 5646661,80 грн. із строком погашення 31 грудня 2004 року.

Відповідно до виконавчого напису нотаріуса № 8648 від 11 жовтня 2004 року з товариства стягнуто в безспірному порядку 6824623,27 грн. із яких 6202657,52 грн. основно­го боргу, а решта пеня та витрати на послуги нотаріуса.

Постановою державного виконавця від 13 жовтня 2004 року відкрито виконавче провадження по виконанню зазначеного виконавчого напису та згідно постанови серії АА № 689361 накладено арешт на майно товариства.

Товариство 14 жовтня 2004 року звернулось до державного ви­конавця з заявою про закінчення виконавчого провадження в зв'язку з виконанням своїх зобов'язань.

За змістом п. 8 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у випадку фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 зазначеного Закону державним виконавцем за постано­вою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стя­гнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням вико­навчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

За таких обставин суд дійшов правильного висновку, що державний виконавець зобов'язаний був закінчити виконавче провадження в частині стягнення основного боргу в зв'язку з фактичним вико­нанням.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити, а рішення апеляційного суду Волинської області від 25 жовтня 2004 року - залишити без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.