К-33655/06 Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов’язання з прибуткового податку - 29.07.2008 Прийняття

Повне товариство "Ломбард "Старе місто" Стуков та Аннопольський" (далі по тексту – позивач, ПТ "Ломбард "Старе місто") звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова) про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення від 14.06.2006 р. №0000701720/0.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.08.2006 р., яке залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.10.2006р., позовні вимоги задоволено; визнано недійсними податкове повідомлення-рішення від 14.06.2006 р. №0000701720/0.

ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова звернулась з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 02.08.2006 р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 16.10.2006р. скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.06.2006 р. ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова прийнято податкове повідомлення-рішення №0000701720/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з прибуткового податку на загальну суму 11455,86 грн., в т.ч. 3818,62 грн. основного платежу та 7 637,24 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Вказане податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту "Про результати виїзної планової перевірки Повного товариства "Ломбард "Старе місто" Стуков та Аннопольський", код ЄДРПОУ 31149960 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.04 по 31.12.05 року" від 26.06.2006 р. №3615/22-00/31149960 (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем внаслідок порушення вимог п. 1.15 ст. 1, п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 12.1, 12.3 ст. 12 та п. 19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів з фізичних осіб" занижено суму податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб за 2004-2005 роки у розмірі 3818,62 грн.

В частині висновків Акту перевірки про порушення позивачем вимог п. 1.15 ст. 1, п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 12.1, 12.3 ст. 12 та п. 19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів з фізичних осіб" щодо покладення відповідачем на позивача обов’язків податкового агента Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2004-2005 роках позивач здійснював фінансові послуги по наданню коштів у позику на умовах фінансового кредиту під заставу рухомого майна на підставі свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 10.09.2004 р. №15100948, виданого Державною комісією регулювання ринків фінансових послуг України. Поряд з цим, підтверджено встановлений підчас перевірки факт реалізації позивачем у 61 випадку предметів застави – виробів із дорогоцінних металів (або їх лому) та товарно-матеріальних цінностей, які не були викуплені в термін, визначений у залоговому білеті. Зазначені предмети реалізовані позивачем до Державної скарбниці за цінами, які регулюються Національним банком України.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно положень ст. 589 Цивільного кодексу України та ст. 19 Закону України "Про заставу" у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 1.2 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів з фізичних осіб" встановлено, що дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених п.п. 4.2.16 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Положеннями п. 1.15 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів з фізичних осіб" визначено, що податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що в даному випадку позивач не виконує обов’язки податкового агента, оскільки видана позика не розглядається як дохід позичальника, а у випадку не викупу закладеної речі у позивача відсутні кошти позичальника, з яких відповідно до п. 1.15 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів з фізичних осіб" передбачається утримання та сплата податку до бюджету від імені та за рахунок платника податку .

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України, дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Господарського суду Харківської області від 02.08.2006 р. та ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 16.10.2006р. у справі №АС-27/406-06 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Харківської області від 02.08.2006 р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 16.10.2006р. у справі №АС-27/406-06залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.