Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

при секретарі судового засіданні Дашківській О.Є.,

за участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання звільнення незаконним, яка переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 6 березня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2007 року

У листопаді 2003 року ОСОБА_1звернувся в суд з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області (далі - УМВС України в Луганській області) про визнання звільнення незаконним.

Зазначав, що наказом начальника УМВС України в Луганській області від 20 жовтня 2003 року № 672 "Про покарання начальника ВКР Кіровського МВ УМВС підполковника міліції ОСОБА_1" його звільнено з органів внутрішніх справ (далі - ОВС) через обмежений стан здоров'я, відповідно до пункту 64 "в" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР (далі - Положення).

Посилаючись на те, що з наведених у наказі підстав звільнення допускається лише у разі неможливості використання особи на службі у зв'язку з відсутністю відповідних вакантних підстав, а відповідачем питання щодо переведення не розглядалось, - просив поновити на попередній службі та стягнути грошове утримання за час вимушеного прогулу.

В процесі розгляду справи ОСОБА_1уточнив вимоги і просив направлення його на військово-лікарську комісію (далі - ВЛК) УМВС України в Луганській області визнати незаконним, а висновок останньої викладений у свідоцтві про хворобу від 18 липня 2003 року № 85-ув скасувати.

Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 6 березня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1з 1 жовтня 1986 року по 20 жовтня 2003 року проходив службу в ОВС України на різних посадах, а з липня 1997 року, зокрема, на посаді начальника карного розшуку Кіровського МВ УМВС України в Луганській області.

В ніч з 16 на 17 жовтня 2002 року, за участі позивача, який перебував на службі, в кафе-барі "Странник" м. Кіровська сталася бійка, внаслідок якої ОСОБА_1спричиненні тілесні ушкодження.

На підставі розпорядження відповідача, ВЛК УМВС в Луганській області позивача оглянуто та видано свідоцтво про хворобу №85-ув від 18 липня 2003 року в якому виявлені захворювання пов'язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ, травми голови - з виконанням службових обов'язків, а ОСОБА_1визнаний обмежено придатним до військової служби.

Центральна ВЛК МВС України висновок ВЛК УМВС України в Луганській області визнала правильним, а проходження позивачем служби в ОВС на посаді начальника ВКР без шкоди для його здоров'я - неможливим.

20 жовтня 2003 року співробітники УРП УМВС запропонували ОСОБА_1визначитися з подальшим проходженням служби в ОВС з урахуванням висновків ВЛК та наявних вакантних посад на що позивач висловив бажання звільнитися з ОВС саме з посади начальника відділу карного розшуку.

Також встановлено, що службовим розслідуванням (висновок № 38 по Кіровському МВ УМВС від 22 жовтня 2002 року та висновок УМВС України в Луганській області від 13 січня 2003 року) дії позивача у ситуації, яка мала місце в кафе-барі "Странник" визнанні правомірними.

Відмовивши в задоволенні позову суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходив з того, що за обставини отримання позивачем тілесних ушкоджень його направлення для проходження медичного огляду є обґрунтованим, а звільнення продиктовано інтересами самого позивача, оскільки залишення на службі могло потягти невідворотну шкоду для здоров'я.

З такими висновками погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України.

Так, частиною першою статті 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Розділом УІІ Положення затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (114-91-п) врегульовано питання щодо звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби.

Зокрема, встановлено, що відповідно до підпункту "в" пункту 64 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через обмежений стан здоров'я - у разі визнання їх придатними до військової служби поза строєм у мирний час ( у військовий час обмежено придатними 1-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії при неможливості використання у зв'язку з відсутністю відповідних вакантних посад.

Оскільки військово-лікарська комісія ухвалила рішення щодо обмеженої придатності позивача проходити подальшу службу на посаді начальника відділення карного розшуку то це означає, що за ініціативою відповідача позивач міг бути звільнений зі служби відповідно до підпункту "в" пункту 64 Положення лише у випадку відсутності вакантних посад, на які він міг обіймати за станом здоров'я.

В той же час, за обставин коли ОСОБА_1 не бажав переходити на посади відповідно до рекомендацій ЛВК, його звільнення не могло пов'язуватись з наявністю відповідних вакансій і набуло характеру обов'язку, а не права відповідача.

Доводи касаційної скарги є непереконливими і касаційним судом відхиляються, оскільки твердження про порушення порядку направлення позивача для проходження медичного огляду не спростовують факт встановлення обмежень до військової служби, а посилання ОСОБА_1 на наявність вакантних посад, за обставин відмови позивача від переводу на іншу посаду, правового значення не мають.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись наведеним, статтями 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 6 березня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2007 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України.