Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

при секретарі судового засіданні Дашківській О.Є.,

за участю позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - УМВС України в Дніпропетровській області - Бабенко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про скасування наказу та поновлення на роботі, яка переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2007 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2007 року

У грудні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі - УМВС України в Дніпропетровській області) про скасування наказу та поновлення на роботі.

Зазначав, що з жовтня 1983 року по жовтень 1998 року перебував на службі в органах внутрішніх справ України.

28 жовтня 1998 року його, майора міліції, начальника слідчого відділення 43 відділу спеціальної міліції УМВС України в Дніпропетровській області наказом начальника Управління за №164 о/с звільнено зі служби згідно з пунктом 66 Положення про проходження служби за скоєння вчинку, що дискредитує звання начальницького складу.

Посилаючись на те, що звільнення проведено з порушенням встановленого порядку: без оголошення і вручення наказу, без належного проведення службової перевірки, в період чергової відпустки службовця, до завершення попереднього слідства у кримінальній справі за фактом подій, що слугували підставами звільнення, - просив оскаржуваний наказ скасувати, а його поновити на попередній посаді.

При цьому позивач зазначив, що відповідь з Міністерства внутрішніх справ України щодо перевірки доводів його скарги про незаконне звільнення отримав лише у жовтні 2006 року, а тому строк звернення до адміністративного суду не пропустив.

Постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача та заперечення представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що з жовтня 1983 року по жовтень 1998 року ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справ України.

У березні 1998 року призначений на посаду начальника слідчого відділення 43 відділу спеціальної міліції УМВС України в Дніпропетровській області.

28 жовтня 1998 року позивачем скоєно дорожньо-транспортну пригоду у зв'язку з чим наказом № 164 начальника УМВС України в Дніпропетровській області від 28 жовтня 1998 року, на підставі висновків службової перевірки, його звільнено зі служби в запас Збройних Сил України згідно пункту 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (114-91-п) , за скоєння вчинку, що дискредитує звання начальницького складу.

Також встановлено, що в листопаді 1998 року ОСОБА_1 отримав грошове забезпечення по день звільнення та належно оформлену трудову книжку, тобто знав про припинення служби.

Відмовивши в задоволенні позову суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходив з того, що позивачем пропущений строк звернення до суду.

З таким висновком погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України.

З огляду на час звільнення ОСОБА_1 спірні правовідносини підлягали розгляду за правилами Глави 31-А "Скарги громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності" Цивільного процесуального Кодексу України 1963 (1501-06) року (тут і далі - в редакції чинній на час виникнення зазначених відносин).

Строки звернення зі скаргою до суду визначались частиною першою статті 248-5 цього Кодексу і обмежувались двома місяцями з дня, коли громадянин дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав чи свобод, або одним місяцем з дня одержання громадянином письмової відповіді про відмову в задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношенню до того органу, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо громадянином не було одержано на неї письмової відповіді.

Відповідно до частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Питання щодо строків звернення до адміністративного суду врегульовані статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом частини першої якої позов може бути подано в межах строку звернення до суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами, а відповідно до частин другої-третьої строки обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів ( з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги).

Позивачем скарга на необґрунтоване притягнення до дисциплінарної відповідальності у трьохмісячний строк (як то передбачалось чинним на час звільнення Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ УРСР, затвердженим Указом Президії Верховної Ради УРСР від 29 липня 1991 року) не подавалась, встановлені законом строки для звернення до суду пропущені і таке пропущення правильно розцінено судами підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, оскільки відповідач наполягав на цьому.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, оскільки посилання на фактичні обставини справи за відмови в позові у зв'язку з пропущенням строку звернення до суду правового значення не мають.

За правилами частини першої 224 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись наведеним, статтями 100, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2007 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2007 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України.