Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді Сіроша М.В.

суддів: Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Маринчак Н.Є., Шкляр Л.Т.

при секретарі - Мерзлому Л.В.,

за участю представників: Генеральної прокуратури України - Зарудяної Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційними скаргами заступника прокурора м. Києва та Управління пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 7 листопада 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27 лютого 2007 року у справі за позовом Прокурора Святошинського району м. Києва в інтересах держави в особі Управління пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва до Приватного підприємства "Спецметсервіс" про стягнення суми, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2006 року Прокурор Святошинського району м. Києва в інтересах держави в особі Управління пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва звернувся в суд з позовом до Приватного підприємства "Спецметсервіс" про стягнення 921,40 грн. заборгованості (недоїмки) по страхових внесках станом на 06.02.2006 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , як

страхувальник, зобов'язаний своєчасно нараховувати та сплачувати до пенсійного фонду страхові внески.

Постановою господарського суду м. Києва від 7 листопада 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27 лютого 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями заступник прокурора м. Києва та Управління пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення із задоволенням позовних вимог.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій Приватне підприємство "Спецметсервіс" являється юридичною особою, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі та на підставі ст.14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) являється страхувальником.

На виконання ст.14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) відповідач подавав до Управління пенсійного фонду України в м Києві розрахунки зобов'язань зі сплати страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування, які відповідно до ст.20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) страхувальники зобов'язані сплачувати не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення відповідного базового періоду

Страховими внесками відповідно до ст.1 зазначеного Закону є кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.

Відповідно до п.2 ст.106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) суми страхових внесків, своєчасно не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій, розмір яких визначено пунктами 8, 9 ст.106 даного Закону.

Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу Пенсійного фонду з позовом про стягнення недоїмки до господарського суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.

Як встановлено судами попередніх інстанцій у відповідача утворилася заборгованість по несплаті страхових внесків станом на 06.02.2006 р. в сумі 921,40 грн.. Управлінням пенсійного фонду 07.02.2006 р. було відправлено відповідачу вимогу № 167 на спірну суму про сплату страхового боргу, а саме: недоїмки, яку приватне підприємство "Спецметсервіс" отримало 10.03.2006 р.. Відповідач вказану вимогу не оскаржив та не сплатив заборгованість по сплаті страхових внесків.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанції виходили з тих обставин, що згідно ст. 5. Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування збір на державне обов'язкове пенсійне страхування сплачується одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці. У разі недостатності у платників збору коштів на оплату праці і сплату збору в повному обсязі видача коштів на оплату праці і сплата збору здійснюються у пропорційних розмірах. Згідно п.5 ст.97 Кодексу законів про працю України (322-08) оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку, тому позов необгрунтований.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з наведеними висновками судів першої та апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Згідно п. 5.1.3. п. 5.1.4. Iнструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України" від 12.19.2003 р. страхові внески нараховуються незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати, а нараховані за відповідний базовий звітний період страхові внески сплачуються платниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески.

Аналізуючи наведені правові норми, які є спеціальними законодавчими нормами регулювання відносин в сфері нарахування та сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, колегія суддів приходить до висновків, що нараховані за відповідний базовий період страхові внески, сплачуються страхувальником, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховані страхові внески.

Виходячи з встановлених обставин справи, наявності заборгованості у відповідача по сплаті страхових внесків по пенсійному страхуванню, суди першої та апеляційної прийшли до помилкового висновку, щодо відсутності в Управління пенсійного фонду у м. Києві підстав задоволення позову. Вимоги пенсійного фонду випливають із наданих йому владних повноважень, грунтуються на діючих нормах закону, тому підлягають до задоволення

Колегія суддів вважає, що доводи касаційних скарг дають підстави для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми матеріального права, які призвели до необгрунтованого прийняття рішення, а тому постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, як незаконні.

Згідно ст.229 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Колегія суддів прийшла до висновку, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, які необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційні скарги заступника прокурора м. Києва та Управління пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва - задовольнити.

Постанову господарського суду м. Києва від 7 листопада 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27 лютого 2007 року - скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позов Прокурора Святошинського району м. Києва в інтересах держави в особі Управління пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва до Приватного підприємства "Спецметсервіс" про стягнення суми - задовольнити

Стягнути з Приватного підприємства "Спецметсервіс" 921,40 грн. на користь Управління пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.