Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Алушті

на рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.01.-14.02.2005 р.

та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.04.2005 р.

у справі № 2-25/1166-2005

за позовом Закритого акціонерного товариства "Санаторій "Карасан"

до Державної податкової інспекції у місті Алушті в Автономній Республіці Крим

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.01.-14.02.2005 р., залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.04.2005 р., позов задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Алушті №0003212301/0/4153 від 19.11.2004 р. у частині зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 242974,99 грн. Стягнуто з ДПІ у м. Алушті на користь ЗАТ "Санаторій "Карасан" 84,75 грн. держмита та 117,65 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині провадження припинено.

ДПІ у м. Алушті подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та відмовити у позові. Посилається на порушення судами п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 283/97-ВР.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що актом перевірки № 723-2-80/02650682 від 19.11.2004 р. зафіксовано порушення позивачем вимог п.п.3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.2.3 п. 7.2 та п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97 (із змінами та доповненнями), що зумовило зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, заявленого у вересні 2004 року на суму 243688 грн. Податковий орган виходив з того, що позивач неправомірно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені при придбанні технічної документації для реконструкції і будівництва, ескізного проекту будівництва санаторію "Карасан" (податкова накладна № 12 від 25.03.2004 р.) та придбанні права на підключення до газопроводу середнього тиску і газопроводу відводу (податкова накладна № 16 від 25.03.2004 р.), оскільки об’єкти незавершеного будівництва не підпадають під визначення "основні фонди", а витрати з придбання й будівництва до введення таких об’єктів в експлуатацію не підлягають амортизації.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0003212301/0/4153 про виявлення факту завищення сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 243688 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

Згідно із п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

Отже, за приписами п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 вказаного Закону однією із ознак, за якою визначається належність матеріальних цінностей, що придбаваються платником податку, до основних фондів, є їх призначення для використання у власній господарській діяльності, тобто при віднесенні об’єкту, що будується, до основних фондів критерієм для цього є намір платника використовувати об’єкт у своїй господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей.

Таким чином, виходячи із вимог п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та з урахуванням положення п.п. 8.2.1. п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", належність до основних фондів матеріальних цінностей, що придбаваються (споруджуються) платником податку, останнім визначається саме при формуванні податкового кредиту у звітному періоді у зв’язку із придбанням (спорудженням) таких матеріальних цінностей та за їх призначенням для використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення.

Таким чином, ознакою витрат на придбання нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є їх призначення для власного виробничого використання.

Отже, встановивши ту обставину, що газопровід призначений для виробничого використання в діяльності позивача, висновки судів щодо віднесення права на підключення до газопроводу до "нематеріального активу", витрати з якого підлягають амортизації, а відповідно, і щодо правомірного формування податкового кредиту з податку на додану вартість, сплаченого у зв’язку з придбанням права на підключення до газопроводу, є обґрунтованими.

За приписами п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість" право на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), виникає за правилом першої події: або фактична сплата коштів продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної в якій зазначені суми ПДВ, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).

Згідно із п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 цього ж закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Таким чином, виходячи із змісту вищевказаної норми закону, тільки відсутність податкової накладної безспірно позбавляла платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

З урахуванням викладеного, в результаті ретельного дослідження питання формування позивачем податкового кредиту, належним чином підтвердженого податковими накладними, як то передбачено п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", суди попередніх інстанцій, враховуючи вимоги п.п. 7.4.1. п. 7.4, п.п.7.5.1.п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", правильно вирішили даний спір.

З огляду на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування законних і обґрунтованих судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції,

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Алушті залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.01.-14.02.2005р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.04.2005 р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.