У червні 2006 року Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до ЗАТ "Рівнеінвестпроект" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 16834 грн. 14коп., за незабезпечення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2005 році.

Постановою Господарського суду Рівненської області від 21.07.2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2006 року, позов Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 16834 грн. 14коп. за незайняті інвалідами робочі місця.

Суди виходили з того, що відповідач вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) не виконав. Підприємством не вжито необхідних заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів: не створено в установленому порядку робочі місця у межах нормативу та не проінформовано органи працевлаштування про наявність таких вакантних посад для інвалідів.

Не погоджуючись з постановленими по справі рішеннями судів ЗАТ "Рівнеінвестпроект" звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права відповідач ставить питання про скасування постанови Господарського суду Рівненської області від 21.07.2006 року та ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2006 року і просить прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Так, скаржник вважає, що Фонд соціального захисту інвалідів не є належним позивачем по справі. Вказуючи на аналіз законодавства про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні посилається на те, що фактичне робоче місце має бути створене з урахуванням фізичних можливостей певного інваліда. Тому, безпосереднє створення робочого місця для інваліда, а саме: його пристосування для праці інваліда здійснюється в кожному окремому випадку спеціально для конкретної особи. Також скаржник наголошує, що оскільки підприємство є платником єдиного податку, то відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємства" від 03.07.1998 року № 727/98 (727/98) його має бути звільнено від сплати внесків до Фонду соціального захисту інвалідів.

У запереченні на касаційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів зазначає, що згідно п.1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів Фонд соціального захисту інвалідів та його регіональні відділення є урядовим органом державного управління і діє у складі Міністерства праці та соціальної політики України та підпорядковується йому. Підприємство вважається таким, що належним чином виконало покладені на нього законодавчо-нормативними актами о6ов’язки у тому випадку, коли підприємством були надані або докази проведення атестації робочого місця для працевлаштування інвалідів у встановленому законом порядку, або докази того, що необхідна кількість робочих місць була створена і введена в дію шляхом працевлаштування на них відповідної кількості інвалідів. Однак цього відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства зроблено не було. Твердження скаржника про те, що він є платником єдиного податку і відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" не є платником таких видів податків і зборів (обов’язкових платежів) як внески до Фонду України соціального захисту інвалідів, не можуть бути підставою для звільнення його від сплати штрафних санкцій, оскільки стягнуті місцевим господарським судом.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі – Закон), для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до вимог ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Судами встановлено, що відповідач згідно поданої держаної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма №10-ПІ поштова річна) за 2005 рік повинен був створити у 2005 році 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 41 особа). Відповідно до списку працюючих інвалідів фактично на підприємстві жодного інваліда не працювало.

Керуючись вимогами ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", якими встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості працюючих та обов’язок сплати штрафних санкцій за меншу кількість працюючих інвалідів, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати, за думкою Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відповідача повинні були нараховані штрафні санкції у розмірі 16834 грн. 14коп.

У відповідності з п.5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда (п. 14 Положення).

Судами встановлено, що ЗАТ "Рівнеінвестпроект" протягом 2005 року не інформувало шляхом надання звітів про наявність робочих місць та потребу у працівниках формою № 3-ПН місцеві органи соціального захисту населення про створені робочі місця та вакансії для працевлаштування інвалідів (про що свідчить лист Рівненського міського центру зайнятості №1223 від 16.05.2006р.)

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Таким чином, Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) покладає на підприємство обов’язок створити (пристосувати), атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомити про це органи перелічені в ч.1 ст. 18 Закону, а ті в свою чергу зобов’язані направити підприємству на працевлаштування інвалідів.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, про те, що відповідачем у 2005 році не було вжито заходів зі створення робочих місць для інвалідів та не повідомлено органи працевлаштування, про створення відповідних робочих місць, що унеможливило направлення цими органами до підприємства відповідача інвалідів для працевлаштування.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з позицією судів попередніх інстанцій і вважає, що посилання відповідача на необхідність звільнення його від сплати внесків на підставі приписів Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємства" від 03.07.1998 року № 727/98 (727/98) не приймаються до уваги, оскільки зазначений Указ звільняє від сплати внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів, а не штрафних санкцій за не створення робочих місць для інвалідів.

Згідно ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договорами.

Відповідно до ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарсько ї діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно ч.3 ст. - 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло привезти до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного судом апеляційної інстанції винесено законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права та підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу представника ЗАТ "Рівнеінвестпроект" Твердого М.К. відхилити, а постанову Господарського суду Рівненської області від 21.07.2006р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2006р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.