Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Меньшикова О.Я.

за участю представників:

позивача: не викликались;

відповідача: не викликались

розглянувши в порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал"

на постанову Господарського суду Львівської області від 30.03.2007 р.

у справі№5/39-18/12А

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2007 р.

у справі№22а-717/07

за позовом Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал"

до Державної податкової інспекції у м. Львові

про скасування податкових повідомлень-рішень

Львівське міське комунальне підприємство "Львівводоканал" (далі по тексту – позивач, ЛМКП "Львівводоканал") звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Львові (далі по тексту – відповідач, ДПІ у м. Львові) про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.11.2006 р. №0000001001531/0/20106 та №0000001011531/0/20107.

Постановою Господарського суду Львівської області від 30.03.2007 р. у справі №5/39-18/12А (суддя Мартинюк В.Я.), яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2007 р. у справі №22а-717/07 (головуючий суддя – Любашевський В.П., судді Нос С.П., Яворський І.О.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

ЛМКП "Львівводоканал", не погоджуючись з постановою Господарського суду Львівської області від 30.03.2007 р. у справі №5/39-18/12А та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2007 р. у справі №22а-717/07, звернулось з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ЛМКП "Львівводоканал" не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.11.2006 р. ДПІ у м. Львові прийнято податкові повідомлення-рішення №0001011531/0/20106 та №0001011531/0/20106, якими позивачу визначено суму штрафних санкцій у розмірі п’ятдесяти відсотків від узгодженої суми податкового зобов’язання зі збору за геологорозвідувальні роботи на загальну суму 431 353,05 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято ДПІ у м. Львові на підставі акту "Про порушення податкового законодавства" від 22.11.2006 р. №73/15-3 та акту "Про порушення податкового законодавства" від 22.11.2006 р. №73/15-4 (далі по тексту – Акти перевірки).

Відповідно до висновків Актів перевірки, позивачем не сплачені узгоджені суми податкових зобов’язань зі збору за геологорозвідувальні роботи протягом граничних строків, визначених п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", внаслідок чого, згідно п.п. 17.1.7. п. 17.1 ст. 17 зазначеного Закону, до позивача застосовано штрафні санкції.

Стосовно підтвердженого Актами перевірки порушення позивачем вимог п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"податкове зобов’язання самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання податкової декларації.

Підпункт 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" зобов’язує платника податків самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону для податкової декларації.

Відповідно до п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що у разі коли платник податку не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим Законом (2181-14) , такий платник податку зобов’язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, - у розмірі п’ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Враховуючи те, що фактична несвоєчасна сплата узгоджених податкових зобов’язань встановлена і позивачем не заперечується, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність вимог позивача про застосування строку встановленого ст. 250 Господарського кодексу України в даних правовідносинах з наступних підстав.

Згідно зі ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом законодавчо встановлених правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до преамбули Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) цей Закон (2181-14) є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Отже, Закон України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) є спеціальним Законом (2181-14) , який регулює відносини зі сплати податків та нарахованих за їх несплату штрафних санкцій.

Згідно з п.п. 15.1.1 п. 15.1. ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Законом (2181-14) , не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що спеціальною нормою визначено строк застосування штрафних санкцій за несплату податкових зобов’язань.

З огляду на викладене, Вищий адміністративний суд України погоджується з думкою судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем правомірно, на підставі п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі п’ятдесяти відсотків від узгодженої суми податкового зобов’язання за затримку сплати позивачем податкового зобов’язання зі збору за геологорозвідувальні роботи.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Господарського суду Львівської області від 30.03.2007 р. у справі №5/39-18/12А та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2007 р. у справі №22а-717/07 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" на постанову Господарського суду Львівської області від 30.03.2007 р. у справі №5/39-18/12А та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2007 р. у справі №22а-717/07 залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Львівської області від 30.03.2007 р. у справі №5/39-18/12А та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2007 р. у справі №22а-717/07 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.