Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Смоковича М.I.,

Сороки М.О.,

Штульмана I.В.,

Горбатюка С.А.,

Весельської Т.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за скаргою ОСОБА_1 на рішення управління Пенсійного фонду України в м. Глухові (далі - УПФ) про відмову в призначенні пенсії за вислугу років,

встановив:

У квітні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною скаргою, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням УПФ від 13.03.2003 року йому було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки займана ним посада керівника фізичного виховання не входить до переліку посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Просив суд визнати таке рішення неправомірним та зобов'язати УПФ призначити йому пенсію за вислугу років.

Рішенням Глухівського міськрайонного суду від 18 травня 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 11 серпня 2004 року, скаргу задоволено. Визнано незаконним рішення УПФ від 13 березня 2003 року. Зобов'язано УПФ призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами норм процесуального і матеріального права, просить судові рішення скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні скарги.

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_1, посилаючись на законність судових рішень, просить залишити їх без змін.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що з 01.10.1976 року ОСОБА_1 працював на посаді викладача фізичного виховання Глухівського СПТУ-1, а з 20.08.1982 р. - на посаді керівника фізичного виховання Глухівського ПТУ-15. Безперервний педагогічний стаж скаржника становить понад 26 років, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією його трудової книжки.

Задовольняючи скаргу, суд виходив з того, що ОСОБА_1 працював на посаді керівника гуртку та займався викладацькою роботою, брав участь у навчально-виховній роботі, що підтверджено висновком судово-бухгалтерської експертизи, проведеної у вказаній справі. Тому суди дійшли висновку, що відповідно до пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) скаржник має право на пенсію за вислугу років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Однак із таким висновком погодитися не можна, оскільки суд не врахував, що Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993р. № 909 (909-93-п) затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (у редакції, діючій на час спірних правовідносин), яким визначені посади викладачів і педагогів професійних навчально-виховних закладів. Посада керівника фізичного виховання у зазначеному Переліку відсутня, як і відсутня вказівка про поширення його дії на невизначене коло посад педагогічних працівників.

Судами не враховано, що відповідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Наявний у справі висновок судово-бухгалтерської експертизи не може бути підставою для задоволення позову.

Встановлено, що в трудовій книжці ОСОБА_1зазначена посада - керівник фізичного виховання.

З урахуванням описаного, рішення УПФ від 13.03.2003 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років є правомірним, оскільки займана скаржником посада керівника фізичного виховання не входить до переліку посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

За таких обставин у суду не було правових підстав для задоволення вимог скарги.

З врахуванням того, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до статті 229 КАС України (2747-15) судові рішення по справі підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 КАС України (2747-15) , колегія суддів,

постановив:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Глухові задовольнити.

Рішення Глухівського міськрайонного суду від 18 травня 2004 року і ухвалу апеляційного суду Сумської області від 11 серпня 2004 року скасувати. У задоволенні скарги відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, окрім як з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 236 - 239 КАС України (2747-15) .