Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Бим М.Є.

Гончар Л.Я.

Харченко В.В.

Чалого С. Я.

Черпіцької Л.Т.

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради про утримання недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги інваліду війни,-

Постановою Артемівського районного суду Луганської області від 12 листопада 2007 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано дії відповідача з нарахування позивачу щорічної разової допомоги незаконними. Зобов’язано відповідача перерахувати суму щорічної разової допомоги надалі, відповідно до встановленої законом мінімальної пенсії за віком. Стягнути з відповідача на користь позивача недоотриману грошову допомогу до 5 травня в 2007 році у розмірі 2920,48 грн., виходячи з встановленої законом мінімальної пенсії за віком –в розмірі 410,06 грн.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2008 року апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради звернулось з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач є інвалідом війни 2 групи.

Відповідно до ч.5 ст. 13 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що інваліди війни 2 групи мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Задовольняючи позов в частині виплат одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік суд апеляційної інстанції виходив з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Такий висновок зроблений судом апеляційної інстанції з порушенням правил застосування норм матеріального права.

Частиною 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"передбачено, що інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Однак Законами України "Про Державний бюджет України"на 2007 рік встановлено виплату цієї допомоги інвалідам ІІ групи 2007–360 грн.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни. При цьому дія статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"на час виникнення спірних правовідносин була зупинена Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) .

Однак, суди, задовольняючи позов, не врахували вище зазначених норм матеріального права про зупинення дії норми, за якою позивач мав право на отримання допомоги в більшому розмірі. Тобто, суди застосували недіючу норму права.

Посилання судів на Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) у справі №1-29/2007, якими визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , у тому числі і положення пунктів, якими зупинено на 2007 рік дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги колегія суддів вважає помилковим, оскільки це рішення було прийнято після закінчення строку проведення цієї допомоги. Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня) відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.

Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2007 рік відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (3551-12) .

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, оскільки висновок судів про зобов’язання зробити виплату одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст. 221, 222, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради задовольнити.

Постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 12 листопада 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2008 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.