Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Брайка А.І., Костенка М.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Комунального підприємства "Наше місто"

на постанову господарського суду Волинської області від 25 грудня 2006 року

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2007 року

у справі № 2/101-2А

за позовом Комунального підприємства "Наше місто"

до Любомльської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області

про скасування рішення та зобов’язання вчинити дії, -

КП "Наше місто"було подано позов до Любомльської МДПІ Волинської області про скасування рішення про відмову у видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку з 01 січня 2007 року та переведення на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, викладене в листі від 10 листопада 2006 року № 4397/105-113-2, та зобов’язання видати свідоцтво про право сплати єдиного податку з 01 січня 2007 року та перевести на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності з 01 січня 2007 року.

Постановою господарського суду Волинської області від 25 грудня 2006 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2007 року постанову господарського суду Волинської області від 25 грудня 2006 року залишено без змін.

В касаційній скарзі КП "Наше місто", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду Волинської області від 25 грудня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2007 року, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Листом від 10 листопада 2006 року № 4397/105-113-2 Любомльська МДПІ Волинської області відмовила КП "Наше місто"у видачі свідоцтва про сплату єдиного податку з 01 січня 2007 року та у переведенні на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності з посиланням на ч. 4 ст. 7 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (727/98) .

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що відмова відповідача у переводі позивача на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності є правомірною, оскільки на нього розповсюджуються виключення, передбачене ст. 7 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва".

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (727/98) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб’єктів малого підприємництва, до яких, зокрема відносяться юридичні особи –суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Згідно ст. 7 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (727/98) дія цього Указу не поширюється на суб’єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб’єктів, які не є суб’єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків.

Відповідно до положень ч. 1, ч. 3 та ч. 4 ст. 63 Господарського кодексу України в Україні може діяти комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Згідно положень ст. 78 Господарського кодексу України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Статутний фонд комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації його як суб’єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду комунального унітарного підприємства встановлюється відповідною місцевою радою.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що КП "Наше місто"було засновано Любомльською міською радою на основі її комунальної власності.

Згідно п. 3.2 Статуту позивача джерелами формування майна позивача є грошові та матеріальні внески засновника, закріплені за позивачем на правах оренди і повного господарського відання.

Таким чином, єдиним засновником позивача є орган місцевого самоврядування.

Частиною четвертою ст. 43 Господарського кодексу України передбачено, що здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 8 Господарського кодексу держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання.

Отже, оскільки засновник позивача не є суб’єкт малого підприємництва, частка якого складає менше 25 відсотків, дія Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (727/98) на позивача не поширюється.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права відхиляються колегією суддів як, такі, що не потягли за собою неправильного вирішення справи.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга КП "Наше місто"підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду Волинської області від 25 грудня 2006 року та ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2007 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Наше місто"залишити без задоволення, а постанову господарського суду Волинської області від 25 грудня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.