Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого –судді Ліпського Д.В.

суддів: Амєліна С.Є., Головчук С.В., Кобилянського М.Г., Юрченка В.В.

секретар Бруй О.Д.

за участю представника Генеральної прокуратури України Коцюри А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах ОСОБА_2 до Луганського обласного військового комісаріату про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно за касаційною скаргою військового прокурора Луганського гарнізону на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2007 року,

У квітні 2007 року військовий прокурор Луганського гарнізону звернувся до суду в інтересах ОСОБА_2 із зазначеним позовом. Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначив, що при звільненні позивача з військової служби відповідач не виплатив йому грошову компенсацію за невидане речове майно, у зв’язку з чим просив стягнути з нього заборгованість у розмірі 6134,29 грн.

Постановою Ленінського районного суду міста Луганська від 06 серпня 2007 року позов задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18

Справа № К-1140/08

Головуючий у першій інстанції Гончарові І.А.

Доповідач Ліпський Д.В.

грудня 2007 року судове рішення першої інстанції скасовано та постановлено нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із судовим рішенням апеляційної інстанцій військовий прокурор Луганського гарнізону звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. Зокрема, зазначає, що дія Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (1459-14) розповсюджується лише на військовослужбовців, які проходять службу, оскільки позивач звільнений зі служби та є військовозобов’язаним, то має право на компенсацію за неотримане речове майно. Крім того, на момент виникнення спірних правовідносин була чинна Постанова Кабінету Міністрів України №1444 від 28 жовтня 2004 року (1444-2004-п) , якою затверджено Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, яка в частині отримання військовослужбовцями, звільненими у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням речового майна, яке вони не отримали під час звільнення, або грошової компенсації за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення не скасована та є чинною.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення –скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач проходив військову службу на посаді начальника Луганської автомобільної школи Товариства сприяння обороні України. Наказом Міністра оборони України №414 від 27 липня 2006 року його звільнено зі служби за пунктом 67 підпункту "б"Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України.

За час проходження військової служби, відповідач не в повному обсязі забезпечував позивача речовим майно та при звільненні з військової служби не виплатив йому компенсацію за невикористане речове майно, яка відповідно до довідок адміністративно –господарського відділу Луганського обласного військового комісаріату складає до 10 березня 2000 року у сумі 1248,06 та за період з 11 березня по 04 серпня 2006 року –4886,23 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, виходив з того, що право на отримання позивачем грошової компенсації за неотримане речове майно передбачено Постановою Кабінету Міністрів України №1444 від 28 жовтня 2004 року (1444-2004-п) , якою затверджено Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час.

Скасовую судове рішення першої інстанції та постановляючи нове про відмову у задоволені позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що дані правовідносини регулюються статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", дія якої зупинена статтею 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", а тому підстав для виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно немає.

Відповідно до вимог частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Частиною 2 статті 9 Закону визначено, що порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.

Дію частини 2 статті 9 вказаного Закону призупинено Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (1459-14) в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Закон набув чинності з 11 березня 2000 року. Отже, до вказаної дати позивач мав право на отримання грошової компенсації замість речового майна.

З січня 2001 року набула чинності стаття 16 Закону України "Про Збройні Сили України", якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Зазначений Закон не передбачав отримання грошової компенсації за неотримане речове забезпечення. Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444 (1444-2004-п) затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, відповідно до пункту 27 якого військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації. У разі звільнення у запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення військовослужбовець буде призваний із запасу, до його забезпечення зараховується раніше отримане речове майно. Постанова набула чинності в день її прийняття.

Таким чином, грошова компенсація замість речового майна була передбачена законодавством України в період з 20 грудня 1991 року по 11 березня 2000 року та з 28 жовтня 2004 року.

Однак, вирішуючи спір, суди не звернули уваги на наведені вимоги законодавства та не з’ясували з якого часу позивач просить стягнути компенсацію, за який період він не отримав речове майно або компенсацію за нього.

Відповідно до частини 3 статті 159 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначені судові рішення у даній справі не відповідають вказаним вимогам закону, що привело до неправильного вирішення справи.

Суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати та визначати доведеними обставини, які не були встановлені судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції.

Приймаючи до уваги те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального та матеріального права, які істотно вплинули на повноту з’ясування фактичних обставин справи і призвели до неправильного вирішення справи, рішення підлягають скасуванню з поверненням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 227, 230, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів -

Касаційну скаргу військового прокурора Луганського гарнізону задовольнити частково.

Постанову Ленінського районного суду міста Луганська від 06 серпня 2007 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2007 року скасувати.

Справу за позовом військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах ОСОБА_2 до Луганського обласного військового комісаріату про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у порядку та строки, передбачені статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.