Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.

при секретарі Коваль Є.В.

касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Укрп‘єзо"

на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21.06.2006р.

у справі № 07/116 господарського суду Черкаської області

за позовом Черкаської об‘єднаної державної податкової інспекції Черкаської області

до 1. комерційно-господарського товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич",

2. відкритого акціонерного товариства "Укрп‘єзо"

про визнання угоди недійсною

Рішенням господарського суду Черкаської області від 27.03.2006р. в позові Черкаської ОДПІ до комерційно-господарського ТОВ "Славутич" та ВАТ "Укрп‘єзо" про визнання недійсним на підставі статті 49 ЦК УРСР договору надання послуг монтажу та демонтажу технологічного обладнання, виконання робіт по ремонту витяжної вентиляції, каналізації, оборотної води від 21.01.2003 р. № 3/1, укладеного між відповідачами, відмовлено.

Судове рішення першої інстанції обґрунтоване тим, що сам по собі факт визнання недійсними з 11.02.2002 р. установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ "Славутич" рішенням господарського суду Черкаської області від 31.08.2005р. внаслідок порушення чинного законодавства при реєстрації вказаного підприємства не є підставою для визнання недійсним договору надання послуг монтажу та демонтажу технологічного обладнання, виконання робіт по ремонту витяжної вентиляції, каналізації, оборотної води від 21.01.2003 р. № 3/1, оскільки зазначеним рішенням не встановлені факти, які свідчать про наявність у посадових осіб вказаного товариства та ВАТ "Укрп‘єзо" умислу на укладення спірного договору всупереч інтересам держави та суспільства та які є обов‘язковими для господарського суду в силу частини 2 статті 35 ГПК України, а інших доводів щодо укладення спірного договору його сторонами з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, а також доказів на підтвердження таких доводів позивачем не наведено.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21.06.2006р. рішення господарського суду Черкаської області від 27.03.2006р. скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову: договір від 21.01.2003 р. № 3/1 визнано недійсним.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ТОВ "Славутич", укладаючи оспорюваний договір надання послуг, за яким цим же підприємством були надані послуги з монтажу та демонтажу технологічного обладнання, виконані роботи по ремонту витяжної вентиляції, каналізації, оборотної води ВАТ "Укрп‘єзо" загальною вартістю 120000,00 грн., діяло з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства.

Остання, за висновком суду, полягала в створенні зазначеним підприємством штучних умов для несплати податків за господарською операцією, здійсненою на підставі вказаного договору. В обґрунтування такого висновку суд послався на рішення господарського суду Черкаської області від 31.08.2005р. у справі №08/3681 за позовом Черкаської ОДПІ до комерційно-господарського ТОВ "Славутич", яким визнані недійсними з 11.02.2002р. рішення виконавчого комітету Черкаської районної ради народних депутатів №203 від 26.12.1991р. "Про державну реєстрацію комерційно-господарського товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич", статут підприємства, рішення засновників, викладене в протоколі №6 від 11.02.2002р., свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, та постанову господарського суду Черкаської області від 25.10.2005р. у справі № 01/4575а про припинення КГ ТОВ "Славутич".

Крім того, перевіряючи дійсність оспорюваного договору стосовно його відповідності статті 49 ЦК УРСР, як такій, що вказана позивачем матеріально-правовою підставою позову та діючій на момент укладення договору, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на момент звернення до суду з позовом 14.12.2005 р. положення статті 49 ЦК УРСР не діяли, а вимога про застосування наслідків визнання недійсним господарського зобов‘язання, встановлених статтею 208 Господарського кодексу України, діючого з 01.01.2004р., позивачем не заявлялась, а відтак застосування на момент вирішення спору публічно-правових санкцій є безпідставним.

В касаційній скарзі ВАТ "Укрп‘єзо" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення господарського суду першої інстанції, посилаючись на порушення, зокрема статті 49 ЦК УРСР, статті 35 ГПК України.

Заперечуючи проти касаційної скарги, ДПІ у м. Черкаси, правонаступник Черкаської ОДПІ, просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 21.01.2003 р. між ВАТ "Укрп‘єзо" /замовник/ та комерційно-господарське ТОВ "Славутич" / виконавець/ був укладений договір № 3/1, згідно якого виконавець надав послуги з монтажу та демонтажу технологічного обладнання, виконав роботи по ремонту витяжної вентиляції, каналізації, оборотної води, а замовник згідно акту здачі-прийняття робіт від 29.08.2003р. № ОУ-0000050 прийняв послуги та роботи на загальну суму 120 000,00 грн. та їх оплатив.

На вказану суму надання послуг та робіт КГ ТОВ "Славутич" видана податкова накладна від 29.08.2003 р. № 103.

Посилаючись на рішення господарського суду Черкаської області від 31.08.2005р. у справі №08/3681 за позовом Черкаської ОДПІ до комерційно-господарського ТОВ "Славутич", яким визнані недійсними з 11.02.2002р. рішення виконавчого комітету Черкаської районної ради народних депутатів №203 від 26.12.1991р. "Про державну реєстрацію комерційно-господарського товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич", статут підприємства, рішення засновників, викладене в протоколі №6 від 11.02.2002р., свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, та постанову господарського суду Черкаської області від 25.10.2005р. у справі № 01/4575а про припинення КГ ТОВ "Славутич", апеляційний суд вважав встановленими факти щодо наявності у вказаного підприємства наміру штучно створити умови для одержання, зокрема ВАТ "Укрп‘єзо", права на податковий кредит за господарською операцією, вчиненою на виконання договору від 21.01.2003р. № 3/1, та відповідно умислу у ВАТ "Укрп‘єзо" скористатися вказаними умовами.

Проте визнання недійсними статутних документів та припинення КГ ТОВ "Славутич" мало місце після укладення та виконання спірного договору; факт обізнаності ВАТ "Укрп‘єзо" щодо невідповідності статутних документів КГ ТОВ "Славутич" дійсним обставинам та державної реєстрації цього товариства з порушенням чинного законодавства в судовому процесі не встановлено. Не посилається на такий факт і позивач.

Зміст спірного договору не суперечить актам цивільного законодавства. В судовому процесі не були виявлені докази, які б підтверджували, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов’язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору /приховування дійсного об’єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо /.

Не дають підстав для висновку щодо наявності такої мети при укладенні спірного договору і факти, встановлені вищезазначеними судовими рішеннями господарських судів.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність в судовому процесі факту укладення спірного договору його сторонами з метою ухилення від сплати податків та відмовив у задоволенні позову.

Суд же апеляційної інстанції задовольняючи позов, не врахував, крім наведеного, ще й того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, з яким ОДПІ звернулася до суду в грудні 2005 року. ЦК УРСР (1540-06) , стаття 49 якого встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинність із 1 січня 2004 року. ЦК України (435-15) таких санкцій не передбачає.

За змістом частини 2 статті 5 ЦК України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом’якшує або скасовує відповідальність особи. Господарський кодекс України (436-15) / далі за текстом ГК України (436-15) /, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.

Так, згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведена норма застосовується з урахуванням того, що відповідно до статті 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, – є нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. У статті 49 ЦК УРСР, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, також ішлося про недійсність угоди, укладеної з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, тобто ця угода визнавалась недійсною на підставі закону. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

З набранням чинності Цивільним та Господарським кодексами (436-15) повноваження податкового органу на звернення до суду з позовом про визнання угод недійсними та стягнення в доход держави отриманого за такими угодами, передбачене пунктом 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", слід розуміти як повноваження на звернення до суду з позовом про застосування до сторін правочину /угоди, господарського зобов’язання/ встановлених частиною 1 статті 208 ГК України санкцій у вигляді стягнення в доход держави отриманого за таким право чином /угодою, господарського зобов’язання/. При цьому наявність або відсутність обставин, які свідчать про укладення правочину /угоди, господарського зобов’язання/ з метою, що суперечать інтересам держави і суспільства, на які посилається податковий орган в обґрунтування позову, встановлюються судом у мотивувальній частині, а висновок щодо застосування зазначених наслідків – у резолютивній частині судового рішення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції порівняно з судом апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність законних підстав для визнання спірного договору недійсним відповідно до заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 220, 22-3, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Укрп‘єзо" задовольнити, скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21.06.2006р., рішення господарського суду Черкаської області від 27.03.2006р. залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.