Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Нечитайла О.М.

Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СпецПромСервіс"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду

від 11.03.2005 р. у справі №36/189

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СпецПромСервіс"

до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська

про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення

Товариство з обмеженою відповідальністю "СпецПромСервіс" (далі по тексту – позивач, ТОВ "СпецПромСервіс") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська), про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 07.06.2004 р. №0000152305/0/9848/10/23-519, яким визначено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2004 р., позовні вимоги ТОВ "СпецПромСервіс" задоволено повністю; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 07.06.2004 р. №0000152305/0/9848/10/23-519. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.03.2005 р., рішення господарського суду змінено – позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсним податкове повідомлення рішення ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська №0000152305/0/9848/10/23-519 від 07.06.2004 р. на суму 125026,19 грн., у тому числі: за березень 2002 р. на суму 18873,67 грн., за квітень 2002 р. на суму 39619,00 грн., за вересень 2002 р. на суму 66533,52 грн. в іншій частині позову відмовлено.

ТОВ "СпецПромСервіс" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.03.2005 р. та залишити рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2004 р. без змін.

В касаційній скарзі позивач посилається на те, що суд не прийняв до уваги той факт, що податкові накладні, суми податку на додану вартість по яких було віднесено покупцем до податкового кредиту, були видані продавцем не у зв’язку з отриманням векселів, а у зв’язку з передачею покупцеві результатів виконаних робіт, оскільки податкова накладна, згідно п.п.7.2.3 п.7.2. Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця, а датою виникнення податкових зобов’язань вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, яка сталася раніше: або дата зарахування коштів покупця (замовника) на банківський рахунок продавця; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг). Відповідач не навів жодних доказів того, що податкові накладні, отримані ТОВ "СпецПромСервіс" у грудні 2001 р. видані з порушенням вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга ТОВ "СпецПромСервіс" не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0000152305/0/9848/10/23-519 від 07.06.2004 р., яким позивачу виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 174063,98 грн., у тому числі: у грудні 2001 р. – на суму 49037,79 грн., у березні 2002 р. – на суму 18873,67 грн., у квітні 2002 р. – на суму 39619,00 грн. та у вересні 2002 р. – на суму 66533,52 грн.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено перевірку, за результатами якої складено акт від 04.06.2004 р. №1108/ДСК "Про результати документальної перевірки ТОВ "СпецПромСервіс" з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства України за період з 01.07.2001 р. по 01.01.2003 р. (далі по тексту – Акт перевірки).

Висновок Акта перевірки свідчить про те, що не підлягає відшкодуванню з бюджету ПДВ на загальну суму 174063,98 грн., яка не підтверджена зустрічними перевірками підприємств-посередників по всьому ланцюгу придбання продукції до виробника або імпортера, тобто надмірної сплати (нарахування) ПДВ до бюджету по зазначеним операціям не відбулося.

Як зазначається у Акті перевірки, у грудні 2001 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "R.E. Енергострой" здійснювалися для позивача ремонтно-будівельні роботи. Розрахунки за виконанні роботи проведені векселями на загальну суму 719688,04 грн., податкові накладні з зазначених операцій були включені позивачем до книги придбання товарів (робіт, послуг) та до складу податкового кредиту у грудні 2001 р. Однак, згідно п.4.8 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" векселі отриманні, але не оплачені платником податку, або видані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобов’язань або податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій по яких такі векселі використовуються. Позивачем було здійснено часткове погашення векселів у сумі 401869,32 грн., що посвідчується актами прийому-передачі векселів, актами пред’явлення векселів до сплати, банківськими витягами, довідкою позивача. Сума не сплачена позивачем за виданими векселями складала 317818,72 грн. у тому числі і ПДВ с сумі 36563,75 грн.

Згідно п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетними відшкодуванням вважається сума, що підлягає поверненню платнику з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом, тобто, відшкодуванню з бюджету саме суми податку на додану вартість, які надмірно сплачені до бюджету.

З матеріалів справи видно, що по операціях проведення ремонтно-будівельних робіт суми податку на додану вартість віднесені позивачем до складу податкового кредиту з порушенням вимог п.4.8. ст.4 цього Закону. Виходячи з цього можливо зробити висновок, що відповідачем правомірно було зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування за грудень 2001 р. у сумі 49037,79 грн.

Рішення, щодо сум, які були віднесені позивачем до складу податкового кредиту у березні, квітні та вересні 2002 р є правомірні, згідно чинного законодавства.

Порядок формування податкового зобов’язання та податкового кредиту визначається ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до п.п.7.4.1. якої податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Виходячи з цієї норми можливо зробити висновок, що суми ПДВ можуть відноситися до податкового кредиту не лише при фактичній сплаті позивачем податку на додану вартість у складі ціни товару, але і при нарахуванні такого податку на підставі податкових накладних.

Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації. Усі суми, віднесені позивачем до складу податкового кредиту підтверджені податковими накладними, наданими для перевірки, як цього вимагає Закон, що і відображено а Акті перевірки. Доказів, що свідчили б про відсутність у позивача відповідних податкових накладних, за якими суми податку безпідставно були включені до податкового кредиту, матеріали справи не містять. Висновок відповідача про те, що позивач не має права на формування податкового кредиту у відповідних податкових періодах та відшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ за березень, квітень, вересень 2002 р., оскільки факт надмірної сплати ПДВ до державного бюджету за наслідком проведення фінансово-господарської операції її учасниками по придбанні товару не підтверджено, не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Проведення зустрічних перевірок основних постачальників платника податку до виробника або імпортера товарів, робіт, послуг передбачено наказом Державної податкової адміністрації України від 12 11 2002 р. №538 (v0538225-02) "Щодо здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум ПДВ", даний наказ не зареєстрований у Міністерстві юстиції України і не являється нормативним актом, окрім того, не змінює норм Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) ні в частині порядку формування податкового кредиту, ні в частині порядку відшкодування ПДВ з державного бюджету.

Виходячи з вище наведеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком Дніпропетровського апеляційного господарського суду, що відповідач безпідставно зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування за березень, квітень, вересень 2002 р., податкове повідомлення-рішення в даній частині не відповідає нормам чинного законодавства. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.03.2005 р. у справі №36/189 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. 220-1, 223 Ко дексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СпецПромСервіс" відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.03.2005 р. у справі №36/189 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом місяця з дня відкриття таких обставин.