Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Бившева Л.І., Костенка М.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.

при секретарі: Каліушко Ф.А.

за участю представника

позивача Зайцева О.Д.

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Колективного підприємства інноваційний центр "Темп"

на постанову господарського суду Рівненської області від 24 лютого 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 31 травня 2006 року

у справі №18/46

за позовом Колективного підприємства інноваційний центр "Темп"

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення, -

У грудні 2005 року позивач звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Рівненчької ОДПІ, правонаступником якої є ДПІ у м. Рівне, №0000571743/0/17-23 від 02.03.2005р..

Позовні вимоги мотивовано тим, що при проведенні первірки контролюючим органом своєчасності сплати з доходів фізичних осіб було складено акт у якому безпідставно до особистих доходів директора центра віднесені витрати із виробничою діяльністю центра. Позивач зазначає, що із метою скорочення витрат на відрядження прямі витрати, пов’язані із використанням договорів проводились по авансовим звітам як господарські витрати, що узгоджується із положенням ч.5 ст.8 Закону України "Про бухгналтерський облік та фінансову звітність в Україні" щодо самостійного обрання підприємствами форми бухгалтерського обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад встанволених Законом.

Постановою господарського суду Рівненської області від 24 лютого 2006р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 31 травня 2006р., у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що податковим органом правомірно обчислені неутриманий та неперерахований прибутковий податок з громадян та податок з доходів фізичних осіб, а також правомірно застосовано до позивача штрафні санкції, оскільки відповідно до п.п.17.1.9 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що у разі, коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів і (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов’язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є бов’язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов’язання з такого податку, збору (обов’язкового їлатежу).

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України в якій поставлено питання про скасування рішень суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.

ДПІ у м.Рівне у письмовому запереченні на касаційну скаргу позивача, зазначає, що рішення суду першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, контролюючим органом було проведено позапланову документальну перевірку позивача питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2002р. по 31.12.2004р., про що складено акт №61/23-100/05467926 від 28.02.2005р..

Висновками зазначеної перевірки встановлено порушення підприємством ч.2 ст. 8, п.1ст. 7, ч.3 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №113-92 від 26.12.1992р., а саме, встановлено порушення вимог податкового законодавствапри нарахуванні та своєчасності перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб (прибуткового податку з громадян) – не утриманий у джерела виплати та не перерахований до бюджету прибутковий податок з громадян на загальну суму 355,05грн. в т.ч. у 2002р. в сумі 12.60грн., у 2003р. в сумі 342,45грн..

Крім того, перевіркою встановлено, що до сукупного оподатковуваного доходу директора підприємства не включено дохід у вигляді додаткових благ, наданих директору Зайцеву О.Д. працедавцем у формі: відшкодування особистих витрат на виготовлення деталей пам’ятника у 2003р. в сумі 1237,50грн. та перерахування НАСК "Оранта" страхового внеску за договором страхування власного автомобіля ЗАЗ 1102 д.н. 4621РВ в сумі 71,00грн. за рахунок коштів підприємства.

На підставі вказаних висновків контролюючим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000571743/0/17-23 від 02.03.2005р. яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 1530,57грн., в т.ч. 510,19грн. основного платежу та 1020,38грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Пунктом 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" іередбачено, що податкова звітність грунтується н на даних бухгалтерського обліку і дані приведені в податковій декларації повинні підтверджуватися первинними документами та відповідати податковому обліку. Статтею 9 вищевказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, обов’язковими реквізитами яких є: назва документа (форми); дата і місце складання; зміст та обсяг господарської операції, одииницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції; особистий підпис або інші дані, що надають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Актом перевірки встановлено, що підприємством до перевірки представлено неналежним чином оформлені документи про звітування щодо використання коштів, отриманих під звіт на відрядження та інші господарські витрати. Вказані обставини слугували підставою для встановлення зазначених у акті перевірки порушень.

За таких обставин, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що витрачені працівниками суми коштів, які отримані від підприємства, на цілі не пов’язані з відрядженнями та господарськими потребами підприємства правомірно віднесено податковим органом до сукупного оподатковуваного доходу (тобто до додаткових матеріальних благ) відповідно до п.8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992р. №13-92 (13-92) з наступними змінами та доповненнями, п.7.1 ст. 7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та обгрунтовано застосовано штрафні (фінансові) санкції до позивача відповідно до приписів п.п.17.1.9 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Колективного підприємства інноваційний центр "Темп" – залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Рівненської області від 24 лютого 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 31 травня 2006 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.