Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Одеського обласного військового комісаріату про визнання права на надбавку до пенсії та зобов`язання провести перерахунок її розміру, яка переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_1на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 6 жовтня 2006 року

У лютому 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Одеського обласного військового комісаріату (ОВК) про визнання права на надбавку до пенсії та зобов`язання провести перерахунок її розміру.

Зазначав, що як інваліду війни другої групи йому, відповідно до положень Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) (Закон № 3551) та Закону України від 15 червня 2004 року № 1769-ІV (1769-15) "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (Закон № 1769) належить виплачувати надбавки до пенсії у розмірі 350 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Посилаючись на те, що всупереч вимогам статті 46 Конституції України про забезпечення пенсією рівня життя не нижче прожиткового мінімуму та положенням законів, якими протягом 2000 - 2005 років визначались розміри прожиткового мінімуму, розмір надбавок визначався не з прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, - просив визнати право на надбавки з 1 січня 2000 року у розмірі 757,96 грн.; з 1 січня 2001 року у розмірі 870,69 грн.; з 1 січня 2002 року у розмірі 938 грн.; з 1 січня 2003 року у розмірі 938 грн.; з 1 січня 2004 року у розмірі 996, 41 грн.; з 1 січня 2005 року у розмірі1162 грн. з покладанням на Одеський ОВК обов'язку щодо перерахування розміру пенсії та стягненням суми, що утворилась внаслідок такого перерахунку.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 6 жовтня 2006 року у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить оскаржувані судові рішення скасувати, і постановити нове, про задоволення позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що заява підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 як інваліду війни другої групи, Одеським ОВК з 1998 року пенсія підвищувалась на 58, 17 грн., а з 1 жовтня 2003 року на 69,68 грн.

Відмовивши в задоволенні позову, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходив з того, що право на підвищення пенсії ветеранам війни, закріплене в Законі № 3551 (3551-12) , реалізується шляхом встановлення Урядом України розмірів мінімальної пенсії за віком і у випадку підвищення пенсії розрахунок виплат здійснюється за правилами постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категорія пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) .

Повністю погодитись з такими висновками не можна.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам ухвалені судові рішення не відповідають.

Так, призначення та виплата надбавки до пенсії ветеранам війни здійснюється відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) .

Згідно частини четвертої статті 13 Закону № 3551 інвалідам війни другої групи пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються у розмірі 350 відсотків мінімальної пенсії за віком. Таке ж підвищення для інвалідів війни другої групи передбачено пунктом "б" статті 25 Закону № 1769.

До 1 жовтня 2003 року підвищення розраховувалось з розміру у 16,62 грн. визначеного постановами Кабінету Міністрів України № 342 від 19 березня 1996 року (342-96-п) та № 831 від 26 липня 1996 року (831-96-п) , а з 1 жовтня 2003 року з розміру у 19,91 грн., згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 3 січня 2003 року дію якої постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003 року № 1350 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (1350-2003-п) поширено на осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом і є ветеранами війни або особами, на яких поширюється дія Закону № 3551 (3551-12) .

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України основних соціальних гарантій ( а пенсії є такими ) визначаються Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (2017-14) відповідно до статті 17 якого мінімальний розмір пенсії за віком, як основна державна соціальна гарантія, встановлюються законами.

Оскільки Кабінет Міністрів України не уповноважений встановлювати мінімальні розміри пенсії за віком, то суди зобов'язані були аргументувати чому вони застосовують постанову Уряду України "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) від 3 січня 2002 року №1 і інші постанови та обґрунтувати підстави незастосування положень Конституції України (254к/96-ВР) на які посилався позивач.

Останнє важливо ще й тому тому, що визнавши порушення Україною статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський суд з прав людини рішення у справі "Проніна проти України" аргументував тим, що "…заявниця посилалась, зокрема, на положення статті 46 Конституції, стверджуючи, що її пенсія не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум. Однак національні суди не зробили жодної спроби розглянути скаргу заявниці з цієї точки зору, незважаючи на пряме посилання в суді кожної інстанції".

Наведені порушення вимог законодавства, що допущені судами попередніх інстанцій, є підставою для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Керуючись статтями 220, 223, 227, 230 кодексу адміністративного судочинства України

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 6 жовтня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237- 239 КАС України.