Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області про перерахунок пенсії, стягнення надбавок за особливі умови служби та грошової компенсації за речове майно, яка переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 5 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2006 року

У травні 2004 року ОСОБА_1. звернувся в суд з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області (УМВС) про перерахунок пенсії, стягнення надбавок за особливі умови служби та грошової компенсації за речове майно.

Зазначав, що з припиненням ним служби в органах внутрішніх справ у травні 2003 року відповідачем не в повному обсязі виплачені належні при звільненні суми. Доповнивши у квітні 2005 року позовні вимоги зазначив, що борг становить 3837,98 грн. і складається з 966,50 грн. щорічної матеріальної допомоги, 1130,50 грн. надбавки за особливі умови служби, 357 грн. одноразової допомоги при звільненні, 1163,48 грн. компенсації за речове майно.

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 5 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2006 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з УМВС на користь ОСОБА_1. 132,40 грн. недоплаченої компенсації за речове майно та 100 грн. витрат на юридичну допомогу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1., з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просить оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні вимог про перерахунок пенсії, стягнення надбавки за особливі умови служби, матеріальної допомоги та одноразової допомоги скасувати.

В решті судові рішення не оскаржені.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з листопада 1993 року, а 29 травня 2003 року на підставі пункту "а" статті 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнений в запас за віком.

При звільненні позивачу нарахована вихідна допомога розміром у 2899,50 грн., яка у повному обсязі не виплачена.

Протягом 2002-2003 років щорічна матеріальна допомога у розмірі місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 не виплачувалась.

Також встановлено, що позивачу була встановлена та виплачувалась щомісячна надбавка за особливі умови служби. Зазначена доплата при визначенні розміру матеріальної допомоги при звільненні не врахована.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком виходив з того, що: матеріальна допомога не є обов'язковою і виплачується залежно від обсягу фінансування відповідних органів та подання працівниками рапортів про виплату; надбавка за особливі умови служби відповідала вимогам Указу Президента України від 4 жовтня 1996 року № 926 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ" (926/96) ; одноразова допомога при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію виплачена правильно і позивачем отримана.

Однак з такими висновками частково погодитися не можна.

Так, виплата матеріальної допомоги здійснюється на підставі підпункту "г" пункту 2 Указу Президента України від 4 жовтня 1996 року №926 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ" (926/96) , а Законами України про Державний бюджет України на 2002 і 2003 роки встановлено, що матеріальна допомога виплачується лише в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого для бюджетної установи.

Оскільки відповідач є бюджетною установою, то виплата ОСОБА_1 допомоги повинна здійснюватись в обмежених розмірах згідно виділених для цього коштів. При цьому, судами не з'ясовано наявність належного фінансування та не наведено підстави невиплати допомоги взагалі.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин; нова редакція назви Закону - "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб") військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які звільняються зі служби, членам сімей відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та пенсіонерам з їх числа, які втратили годувальника, виплачується допомога в порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Зі змісту абзацу першого пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року N 393 (393-92-п) "Про по­рядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцер­ського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служ­би за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" вбачається, що особам начальницького складу органів внутрішніх справ при звільненні зі служби за віком виплачується грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Чинне законодавство не містить визначення терміну "грошове забезпечення". В окремих нормах, як то в частині першій статті 19 Закону України "Про міліцію", йдеться про "грошове утримання" працівників міліції, без визначення цього поняття.

З огляду на предмет регулювання зазначені терміни є синонімами, які розкриваються через перелік грошових форм і розмірів оплати праці, а в залежності від ресурсних можливостей поділяються на основні та додаткові.

До основних, зокрема, належать: посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням, надба­вка за вислугу років. Додатковими видами грошового забезпечення є інші надбавки, підвищення, до­плати, премії, тощо.

Оскільки згідно з абзацом четвертим підпункту "а" статті 3 Указу Президента України від 4 жовтня 1996 року № 926/96 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ" керівникам внутрішніх справ у межах асигнувань, що виділяються на утримання цих органів надано право установлювати особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, надбавки за особливі умови служби в розмірі до 50 відсотків окладів грошового забезпечення, то це означає, що у випадку встановлення така доплата є додатковим видом грошового забезпечення.

За наведених обставин суди мали обґрунтувати висновок про не включення такої доплати у місячне грошове забезпечення з якого обчислюється розмір грошової допомоги у випадку, якщо її виплата була тимчасово зупинена.

Наведені порушення вимог законодавства, що допущені судами попередніх інстанцій є підставою для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, а оскарженні рішення не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості.

Керуючись статтями 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 5 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2006 року в частині, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено - скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України.