Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

У листопаді 2006 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до Приватної Агрофірми "Україна" про стягнення 19180 грн. 40 коп. – суми несплачених штрафних санкцій за недотримання у 2005 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбаченого ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та 126 грн. 19 коп. пені.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 18.07.2006р. позовні вимоги Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволені в повному обсязі.

Суд виходив з того, що відповідачем не вжито всіх передбачених законодавством заходів по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів згідно нормативу встановленого Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) .

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 27.10.2006 року апеляційна скарга Приватної Агрофірми "Україна" задоволена в повному обсязі, постанова Господарського суду Полтавської області від 18.07.2006р. скасована та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог колегія суду апеляційної інстанції виходила з того, що Фондом соціального захисту інвалідів неправомірно були застосовані до відповідача штрафні санкції за невиконання у 2005 році, передбаченого Законом нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки свої обов’язки щодо цього він виконав належним чином, що підтверджується наявними матеріалами справи.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права позивач ставить питання про скасування постановлених по справі рішень та прийняття рішення про задоволення позовних вимог.

Так, скаржник вважає, що виконанню відповідними органами обов’язку працевлаштування інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належить, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць і працевлаштування на ньому інваліда, інакше місце вважається не створеним. Також скаржник наголошує, що відповідач не повідомив належним чином органи працевлаштування, які в свою чергу не змогли направити інвалідів для працевлаштування.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі – Закон), для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Судами встановлено, що відповідач згідно поданої держаної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма №10-ПІ поштова річна) за 2005 рік повинен був створити у 2005 році 8 робочих місць для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 196 осіб), а фактично на підприємстві було працевлаштовано 4 інваліда.

Згідно вимог ст. 20 Закону, підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднані), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. У зв’язку з цим, до відповідача на думку позивача повинні бути нараховані суми несплачених штрафних санкцій у розмірі 19180 грн. 40 коп. та 126 грн. 19 коп. пені.

Згідно з п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 р. N314 (314-95-п) ,робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участі представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Судом апеляційної інстанцій було встановлено, що Приватна Агрофірма "Україна" протягом 2005 року інформувала визначені законодавством органи про створені робочі місця та вакансії для працевлаштування інвалідів шляхом надання звітів про наявність робочих місць та потребу у працівниках формою № 3-ПН, але зазначеними органами інваліди для працевлаштування не направлялись

Аналіз положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) дає підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця (така правова позиція відповідає практиці Верховного Суду України – постанова від 20.07.2004р. по справі №2-23/9789-03).

Крім того, судом вірно встановлено те, що в діях відповідача відсутній склад господарського правопорушення, тому відповідно необґрунтованими є вимоги позивача щодо стягнення пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про те, що Приватною Агрофірмою "Україна" вжито всіх залежних від неї заходів для недопущення господарського правопорушення, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про те, що суди повно з’ясували обставини справи і дали їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які потягли б за собою скасування чи зміну прийнятого у справі судового рішення, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 27.10.2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.