11/187-А Про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов’язання за платежем: "земельний податок" - 26.11.2009 Прийняття

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ВАТ "Київський електротехнічний завод "Транссигнал"на постанову Господарського суду м. Києва від 07.07.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2006 року по справі № 11/187-А за позовом ВАТ "Київський електротехнічний завод "Транссигнал"до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, третя особа: Державне територіально-галузеве об’єднання "Південно-Західна залізниця" про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

Постановою Господарського суду м. Києва від 07.07.2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2006 року, в задоволені позовних вимог ВАТ "Київський електротехнічний завод "Транссигнал"до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, третя особа: Державне територіально-галузеве об’єднання "Південно-Західна залізниця"про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення –відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач 25.10.2006 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.10.2007 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ВАТ "Київський електротехнічний завод "Транссигнал""просить скасувати судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд посилаючись на неповне встановлення судами обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

Відмовляючи в задоволені позову ВАТ "Київський електротехнічний завод "Транссигнал"про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 1054/23-10/0 від 18.10.2005р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем: земельний податок у розмірі 249 661,03 грн., в т.ч. основний платіж –166 440,69 грн. та штрафні (фінансові) санкції –83 220,34 грн., суди попередніх інстанцій мотивували свої висновки тим, що позивачем не надано доказів внесення змін до Договору від 26.01.2001 року в частині припинення користування земельною ділянкою площею 14.390 кв.м. за адресою: м. Київ вул. Жилянська, 97, кадастровий № 881:86:002, або наявності у позивача права (встановленого законом чи договором) односторонньої відмови від виконання договору в цій частині чи одностороннього внесення змін до договору, отже відповідачем правомірно, згідно наведених положень податкового і земельного законодавства, донараховано ВАТ "Київський електротехнічний завод "Транссигнал"суму зобов’язань по сплаті земельного податку у розмірі 166 440,69 грн., в т.ч. за 2003 рік –73 973,64 грн., за 2004 рік –73 973,64 грн., за січень-березень 2005 року –18 493,41 грн.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.01.2001 р. між позивачем і Київською міською радою було укладено договір на право тимчасового користування двома окремо виділеними в натурі земельними ділянками, розташованими за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 97:

а) ділянка за кадастровим № 881860001 –51 718 кв. м.

б) ділянка за кадастровим № 881860002 –14 390 кв. м.

13.02.2001 р. відповідно до Наказу Міністерства транспорту України № 88, на виконання спільного Рішення Колегії Міністерства транспорту України та Київської міської державної адміністрації від 11.02.2000р. №5, та Наказу "Південно-Західної залізниці"від 13.02.2001р. № 54-71, у зв’язку з реконструкцією станції Київ-Пасажирський, позивача зобов’язано передати з балансу, а "Південно-Західній залізниці"прийняти на баланс будівлі, споруди з їх обладнанням, інженерними мережами та залізничними коліями на визначеній в натурі ділянці землі площею 14 390 кв. м.

15.02.2001р. на виконання зазначених наказів позивачем було здійснено передачу об’єктів нерухомості, що знаходяться на визначеній в натурі ділянці землі площею 14 390 кв. м., які здав директор ВАТ "КЕЗ "Транссигнал", та прийняв начальник "Південно-Західної залізниці".

Листом № 241 від 23.02.2001 р. на ім’я Голови Київської міської державної адміністрації позивач просив припинити право користування земельною ділянкою площею 14 390 кв. м., у зв’язку з передачею "Південно-Західній залізниці"об’єктів нерухомості, що знаходяться на її ділянці.

Листом № 414 від 11.04.2001р. ВАТ "КЕЗ "Транссигнал"повідомив податковий орган про передачу з балансу заводу на баланс "Південно-Західної залізниці"будівель, споруд з їх обладнанням, інженерними мережами та залізничними коліями на визначеній в натурі ділянці землі площею 14 390 кв. м., та просив провести перерахунок земельного податку з 01.03.2001 року в сторону його зменшення. Державна податкова інспекція такий перерахунок провела та зменшила суму податку за землю ще у 2001 році.

За наслідками проведеної працівниками ДПІ у Шевченківському районі м. Києва перевірки дотримання вимог податкового законодавства за 2000, 2001 та 2002 роки податковим органом було складено акт перевірки від 29.12.2002 р. № 953/438/23-2, в якому, зокрема, зазначається про проведений податковою інспекцією перерахунок земельного податку на 2001 рік в зв’язку з передачею частини земельної ділянки, скоригована сума податку складає 116 612,81 грн. та зроблено висновок про те, що дані за розрахунками підприємства співпадають з даними, визначеними під час перевірки.

Посилання позивача на те, що він користувався земельною ділянкою площею 14 390 кв. м. лише 20 календарних днів: з моменту укладення договору на право тимчасового користування, тобто з 26 січня 2001 р. до 15 лютого 2001 р., коли було здійснено заводом виконання наказів та передано об’єкти нерухомості, які знаходяться на цій земельній ділянці, судами попередніх інстанцій не було прийнято до уваги та не надано правової оцінки зазначеним обставинам.

Згідно ч.1 ст. 2 Закону України "Про плату за землю", в редакції на момент спірних правовідносин, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Статтею 19 Земельного кодексу України передбачено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст.30 цього Кодексу при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об’єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження –будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Частиною 1 статті 23 зазначеного кодексу встановлено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору на зазначені положення законодавства уваги не звернули та не дали належної оцінки доводам позивача про те, що з 15 лютого 2001р. користувачем майнового комплексу, розташованого на спірній земельній ділянці площею 14 390 кв. м. за адресою: м. Київ вул. Жилянська, 97, фактично є Державне територіально-галузеве об’єднання "Південно-Західна залізниця".

У статті 159 КАС зазначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права, обґрунтованим –рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову… У разі невиконання цього обов’язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Згідно із визначенням, наведеним в частині 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч.1, ч.4 ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

В ч.2 ст. 69 КАС України зазначається, що докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Також частиною 4 статті 11 КАС України передбачено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Оскільки ні судом першої ні апеляційної інстанцій на підтвердження чи спростування доводів позивача не було витребувано належні та допустимі докази, отже обставини, які судами визнані встановленими не є такими, оскільки висновки зроблені судами при неповно встановлених обставинах справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що судами не створено позивачу у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин останньої та правильного застосування законодавства, а тому висновок про відповідність оскаржуваних повідомлень-рішень вимогам законодавства, чинного на момент спірних правовідносин, або їх незаконність будуть передчасними.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції, в межах своєї компетенції, не має можливості усунути недоліки, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 КАС предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 210, 220, 221, ст. 227, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу ВАТ "Київський електротехнічний завод "Транссигнал"задовольнити частково, постанову Господарського суду м. Києва від 07.07.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.