К-15574/09-С Про зобов’язання до вчинення певних дій - 25.11.2009 Прийняття

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_6 до Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, управління Пенсійного фонду України в Совєтському районі Автономної Республіки Крим (далі –УПФ) про зобов’язання до вчинення певних дій,

У листопаді 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він відноситься до категорії "діти війни"та відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Посилаючись на те, що вказане підвищення до пенсії йому не виплачувалось, просив визнати таку бездіяльність УПФ неправомірною, зобов’язати відповідача здійснити відповідні перерахунки за період 2006-2008 роки.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2009 року, позов задоволено частково. Зобов’язано УПФ нарахувати та виплатити ОСОБА_6 державну соціальну допомогу як дитині війни за період листопад-грудень 2007 р. у розмірі 249, 07 грн. та травень-листопад 2008 року у розмірі 584,90 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_6 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 грн.70 коп.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить судові рішення скасувати, прийняте нове судове рішення.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_6 народився у 1945 році, і відповідно до вимог ст. 1 Закону, який набрав чинності з 01 січня 2006 року, набула статусу "дитина війни".

Отже, відповідно до положень вказаного Закону пенсія позивача повинна виплачуватись із збільшенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Водночас, щодо такого його права на період 2006 року, то підвищення до пенсії дітям війни могло бути впроваджено за наступних умов: поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету відповідно до вимог статті 110 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік", в редакції, викладеній у Законі України "Про внесення змін до (3367-15) Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) від 19.01.2006 року. Однак такі умови не настали.

Що ж до підвищення пенсії дітям війни у 2007 році, то пунктом 12 статті 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік"з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"на 2007 рік.

Проте, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року (v0a6p710-07) положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" з урахуванням статті 111 цього Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

Відповідно до вимог 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України"від 28 грудня 2007 року (107-17) були внесені зміни до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Відповідно до цих змін було встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення до пенсії в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Проте, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року (v010p710-08) положення пункту 28 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) щодо внесення змін до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) визнані неконституційними.

Отже, в період з 01 січня 2007 року до 09 липня 2007 року позивач також не мав права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена, а з 01 січня 2008 року до 22 травня 2008 року –таке право у позивача було відсутнє у зв’язку із дією положень пункту 28 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) .

За таких обставин, правильним також є висновок судів про те, що позивач в 2006 році та до 09 липня 2007 року, а також з 01 січня 2008 до 22 травня 2008 року не мав права на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а має його лише з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року.

В той же час, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України бездіяльність УПФ є протиправною.

Що ж стосується розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись зазначене підвищення до пенсії, то суди обґрунтовано визнали, що розрахунок необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", оскільки іншого розміру такої пенсії законодавством не передбачено.

Разом із тим заслуговують на увагу доводи суду щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції відносно того, що річний строк для звернення до суду слід застосовувати у кожному випадку порушення права позивачки, тобто відносно кожного місяця, в якому порушувалось право позивачки на отримання підвищення до пенсії.

Позивач звернувся до суду з позовом у листопаді 2008 року.

Враховуючи положення ст. 99 КАС України, позивачкою було порушено строк для звернення до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Доводи позивача щодо необізнаності не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

За таких підстав колегія суддів приходить до висновку, що права позивача підлягають захисту з листопада 2007 року.

Однак, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанції помилково стягнули з відповідача на користь ОСОБА_6 щомісячну соціальну допомогу в розмірі конкретної грошової суми, а також не зазначили термін, якого стосуються судові рішення у цій справі.

Відповідно до статей 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов’язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю.

Встановивши, що УПФ порушило норми права, які

регулюють спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій повинні були визнати такі дії відповідача протиправними та зобов’язати УПФ здійснити нарахування підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а не ухвалювати рішення про стягнення з відповідача щомісячної соціальної допомоги у конкретній сумі.

Крім того, в судовому рішенні про визнання протиправними дій відповідача та зобов’язання здійснити відповідне нарахування підвищення до пенсії повинні бути зазначені початкова та кінцева дати здійснення такого нарахування: з 16 листопада 2007 року (з часу звернення позивача до суду з позовом), а оскільки дія Закону № 489-V (489-16) , закінчується 31 грудня 2007 року, то й перерахунок повинен здійснюватися до цієї дати.

Відповідно до вимог статті 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

У частині зміни рішення суду першої інстанції у цій справі підлягає скасуванню рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 КАС, суд,

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Київському районі міста Сімферополя Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19 січня 2009 року змінити, замінивши абзац третій її резолютивної частини абзацом такого змісту:

"Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Київському районі міста Сімферополя Автономної Республіки Крим здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_6 з підвищення її на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове пенсійне страхування", та провести відповідні виплати за період з 16 листопада 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року.

Ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2009 року в цій частині скасувати.

У решті постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19 січня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2009 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, окрім як з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 236 - 239 КАС України.