Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:

Сіроша М.В., Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Шкляр Л.Т.

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" на постанову Господарського суду м. Києва від 25 вересня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2006 року у справі №32/333-А за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" про стягнення штрафних санкцій, -

У липні 2006 року Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" про стягнення штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів в 2005 році у сумі 22300грн.

Постановою Господарського суду м. Києва від 25 вересня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2006 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Відповідно до ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів здійснюється органами центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, а саме зі "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік" за формою 10-ПІ, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу – 70 осіб, фактично на підприємстві працювало 2 інваліда, хоча повинно було бути працевлаштовано 3 інваліда.

З листа Шевченківського районного центру зайнятості від 16.05.2006р. №756 вбачається, що відповідач, подаючи звіти форми №3-ПН "Звіт про наявність вакансій" за 2005 рік, не вказував в ньому наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно ч.ч. 4,5 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням господарського суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Оскільки відповідачем порушено вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" відхилити, а постанову Господарського суду м. Києва від 25 вересня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2006 року - залишити без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.