К-15196/07 Про стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб - 24.11.2009 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2007 у справі за їх позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб,

У лютому 2007 року ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9, ОСОБА_10. звернулися до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб. Свої позовні вимоги обґрунтовували тим, що працюючи суддями Калінінського районного суду м. Донецька, вони не отримували компенсацій суми податку з доходів фізичних осіб за період роботи з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2006 року. При цьому сума заробітної плати за місяць після сплати податку з доходів фізичних осіб у 2004 - 2006 роках була нижчою, ніж розмір їх середньомісячної заробітної плати за IV квартал 2003 року, тому за вказаний період виникла заборгованість з виплати заробітної плати.

Постановою Ворошиловського районного суду м. Донецька від 03.04.2007 позовні вимоги позивачів задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2007 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою позивачам відмовлено у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9, ОСОБА_10. просять постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2007 скасувати, а постанову Ворошиловського районного суду м. Донецька від 03.04.2007 залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивачам, під час їх роботи суддями Калінінського районного суду м. Донецька, протягом 2004-2006 років з нарахованої заробітної плати утримано податок з доходів фізичних осіб.

Задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Указом Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів"від 10.07.1995 № 584/95 (584/95) позивачі звільненні від сплати прибуткового податку, така пільга не може бути скасована без належної компенсації та не залежить від повноти бюджетного фінансуванням, а також компенсаційні виплати прямо передбачені розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про деякі питання оплати праці суддів" від 20.01.2004 № 22-р.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи позивачам у задоволенні їх позовних вимог, зазначав, що Указом Президента України від 25.12.2003 № 1497 (1497/2003) визнано таким, що з 01.01.2004 втратив чинність абзац 4 статті 1 Указу Президента "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів"від 10.07.2004 № 584, який встановлював, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи, а іншими нормами з питань оподаткування не передбачені звільнення суддів від сплати податку з доходів фізичних осіб або компенсація втрат доходів від сплати прибуткового податку.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанції погодитися не можна з таких підстав.

Питання матеріального забезпечення суддів врегульовані статтею 44 Закону України "Про статус суддів"від 15.12.1995 № 2862-ХІІ. Зазначена норма не містить положень про звільнення суддів від сплати прибуткового податку. Проте, таке право було запроваджено Указом Президента України від 10.07.2004 № 584, в абзаці четвертому статті 1 якого встановлено, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи. Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб"від 22.05.2003 № 889-ІV (889-15) для суддів не передбачено звільнення від сплати прибуткового податку. З введенням в дію цього Закону абзац 4 статті 1 Указу Президента України від 10.07.2004 № 584 втратив чинність (перелік указів Президента України, що втрачають чинність з 01.01.2004, затверджений Указом Президента України від 25.12.2003 № 1497 (1497/2003) ).

Водночас, Кабінетом Міністрів України ухвалено розпорядження "Про деякі питання оплати праці суддів"від 20.01.2004 № 22-р, абзацами 1, 2 пункту 1 якого дозволено головам судів загальної юрисдикції здійснювати компенсаційні виплати суддям у розмірі 100 відсотків посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць, після сплати податку на доходи фізичних осіб, буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за четвертий квартал 2003 року. При цьому, компенсаційна виплата не повинна перевищувати втрати частини заробітку судді, пов’язаної із справлянням податку на доходи фізичних осіб, а відповідно до пункту 2 вищезазначеного розпорядження така виплата здійснюється у межах видатків на оплату праці, передбачених у Держаному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.

Судові рішення не містять відомостей про те, що вживалися будь-які заходи щодо нарахування компенсаційних виплат суддям.

Суд апеляційної інстанції не врахував і не надав належної правової оцінки тому факту, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.01.2004 № 22-р (22-2004-р) , яке діяло лише протягом 2004 року, передбачено здійснення компенсаційних виплат у межах видатків на оплату праці, передбачених у Держаному бюджеті на 2004 рік на утримання органів судової влади, та не встановив наявності відповідних видатків у Державному бюджеті України на 2004 рік.

Крім того, суди помилково розглянули в одній справі позовні вимоги ОСОБА_1 та інших осіб, оскільки позовна заява має подаватися до суду кожним із позивачів окремо.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Вказані порушення норм процесуального права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до вимог частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови Ворошиловського районного суду м. Донецька від 03.04.2007 та постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2007 і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 задовольнити частково.

Постанову Ворошиловського районного суду м. Донецька від 03.04.2007 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2007 у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.