Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Брайка А.І., Нечитайла О.М., Степашки О.І., Федорова М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя на постанову Господарського суду Запорізької області від 26.03.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2007 по справі № 11/91/07-АП (22а-390/07)

за позовом Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консей"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмашресурс"

про визнання недійсним господарського зобов’язання,

Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Запоріжжя (далі –ДПІ, позивач) звернулась до суду із позовною заявою про визнання недійсним господарського зобов’язання, яке виникло на підставі Договору від 01.12.2003 № 72/03, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Консей" (далі – відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техмашресурс"(далі – відповідач 2), на підставі ст. 207 Господарського кодексу України.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 26.03.2007, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2007 по справі № 11/91/07-АП (22а-390/07), в частині задоволення позовних вимог до відповідача 1 відмовлено, а в частині задоволення позовних вимог до відповідача 2 провадження у справі закрито.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що той факт, що рішенням районного суду визнано недійсними установчі документи однієї зі сторін договору, не є підставою для визнання недійсними всіх угод як таких, що суперечать інтересам держави і суспільства, оскільки у такій справі є зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб’єкта.

Не погодившись із судовими рішеннями, позивач, ДПІ, подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідачі заперечень на касаційну скаргу не надали.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в ході виїзної планової перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої податковим органом було складено Акт від 01.08.2006, встановлено, що між відповідачами було укладено Договір від 01.12.2003 № 72/03, за умовами якого Постачальник (відповідач 2, ТОВ "Техмашресурс") бере на себе обов’язок поставити товар у вигляді брухту та відходів чорного металу - лому, а Покупець (відповідач 1, ТОВ "Консей") —прийняти товар й оплатити за нього. Факт виконання зобов’язань за договором підтверджено копіями податкових та видаткових накладних, реєстром платіжних доручень, а також не оспорюється податковим органом.

На час вчинення господарських операцій відповідачі були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України та являлися платниками податку на додану вартість.

Позовні вимоги ДПІ ґрунтуються на судовому рішенні районного суду, яким визнано нечинним установчі документи однієї зі сторін договору.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що відповідно до рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05.04.2006 по справі № 2-1135/2006 визнано нечинними з 31.03.2004 установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмашресурс", а також рішення загальних зборів учасників Товариства про відступлення часток засновників підприємства на користь ОСОБА_1 та внесення відповідних змін до установчих документів Товариства з моменту перереєстрації.

Визнаючи господарське зобов’язання недійсним з підстав, передбачених ст. 207 Господарського кодексу України, суди мають встановити у діях контрагентів наявність ознак вчинення дій, що об'єктивно призводять до порушення інтересів держави та суспільства, порушення такими діями норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства, наявність суб'єктивного наміру сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону.

Встановлення умислу відповідачів під час вчинення господарського зобов’язання з метою, яке виникло на підстав угоди (договору), що завідомо суперечить інтересам соціальної держави і суспільства, було предметом дослідження в цій справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди дійшли вірного висновку, що наявність умислу при виконанні господарського зобов’язання не може бути підтверджено лише рішенням районного суду про визнання недійсними установчих документів суб’єкта підприємницької діяльності –юридичної особи, оскільки предметом дослідження в такій справі є відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність умислу під час укладення угоди чи виконанні господарського зобов’язання при здійсненні ним підприємницької діяльності. Сам факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

Крім того, умисел на досягнення мети суперечної інтересам держави відповідачами, при вчиненні спірного правочину, не міг мати та не мав, що встановлено судами попередніх інстанцій, оскільки всі зобов’язання за договором та податкові зобов’язання за даною операцією відповідачами були відображені документально.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців"у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Судами правильно застосовано закон і при вирішенні справи в частині закриття провадження у справі.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що рішенням суду апеляційної інстанції від 26.09.2006 судове рішення районного суду від 05.04.2006 по справі № 2-1135/2006 скасовано.

Згідно довідки Головного управління статистики у Запорізькій області від 08.02.2007 № 15-7/590 Товариство з обмеженою відповідальністю "Техмашресурс"виключено з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

За таких обставин суди дійшли вірного висновку щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог податкового органу до відповідача 2.

В адміністративних справах суб’єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Позивач доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що відповідачі порушили вимоги чинного законодавства, укладаючи господарське зобов’язання, оформлене договором, завідомо діяли з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав (ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягає, як такі, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 215, 220, 2201, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя відхилити.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 26.03.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2007 по справі № 11/91/07-АП (22а-390/07) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.