К-10912/06 Про визнання суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість - 15.07.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції на рішення Господарського суду Рівненської області від 08.12.2004 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.02.2005 по справі № 18/372

за позовом Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції

до Приватного підприємця ОСОБА_1

про визнання суми податкового зобов'язання

Заявлено позовні вимоги про визнання 34 422 грн. сумою податкового зобов'язання з податку на додану вартість (у т. ч. основний платіж 18 868 грн., штрафні (фінансові) санкції 15554 грн.), за проведеною позаплановою документальною перевіркою дотримання вимог податкового законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1(далі - ПП ОСОБА_1) за період з 01.07.2001 по 31.12.2003 та достовірності обліку і сплати податку на додану вартість за період з 01.07.2002 по 31.03.2004, про що складено Акт від 03.09.2004 № 1647,де зазначено, що ПП ОСОБА_1 протягом 3-4 кварталів 2002 року та протягом 2003 року здійснював зовнішньоекономічну діяльність, а саме ввозив товари на митну територію України. Протягом 3-4 кварталів 2002 року ПП ОСОБА_1 було ввезено на територію України товарів на суму 54 672 грн. а протягом 2003 року - на суму 58 540,44 грн. Ввезення даного товару оформлялось вантажними митними деклараціями на громадянина фізичну особу ОСОБА_1 з подальшою його реалізацією на ринку кінцевому споживачеві.

Відповідно оскільки ПП ОСОБА_1 не зареєструвався платником податку на додану вартість, не подав податкові декларації з цього податку за липень-грудень 2002 року та за січень-грудень 2003 року та не веде окремого обліку з придбання та продажу товарів, Рівненською ОДПІ вирішено застосувати непрямі методи для визначення сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість ПП ОСОБА_1 за 3-4 квартал 2002 року та 2003 рік, так як на думку ДПІ, ПП ОСОБА_1. занижено обсяги продажу товарів і відповідно податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 18868 грн. чим порушено п.2.2 ст. 2; п. 9.3 ст. 9; п. 7.2, пп.7.7.2 п. 7 пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.10.2004 №0005111742/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість усього на суму 34 422 грн. (у т. ч. основний платіж 18 868 грн., штрафні (фінансові) санкції 15554 грн.).

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 08.12.2004 залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.02.2005 по справі № 18/372 в позові відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що факт зайняття відповідачем зовнішньоекономічною діяльністю спростовується матеріалами справи. Приватний підприємець ОСОБА_1 з 01.04.2002 по 31.12.2003 здійснював підприємницьку діяльність з роздрібної торгівлі за фіксованим податком шляхом придбання патенту та сплати ринкового збору. Також вантажними митними деклараціями та квитанціями підтверджується факт ввезення громадянином ОСОБА_1. товару на митну територію України та сплату ввізного мита, податку на додану вартість й інших платежів.

Апеляційний господарський суд повністю погодився із позицією суду першої інстанції. При цьому враховуючи фактичні обставини справи, судами визнано, що ПП ОСОБА_1 зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності, здійснював торгівельну діяльність, придбаваючи патенти та сплачуючи відповідний ринковий збір на підставі Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) . Підприємцем подавались декларації про доходи за 2002-2003 рр., що також підтверджується Актом перевірки відповідно посилаючись на ст.14 Декрету визнано, що доказів, які б свідчили про недотримання відповідачем, визначених у Декреті умов, перевіркою не встановлено та судові не надано. Щодо припущення позивача про зайняття відповідачем зовнішньоекономічною діяльністю, то таке припущення спростовується матеріалами справи й даними перевірки. Також суди наголосили на тому, що долученими до матеріалів справи вантажними митними деклараціями підтверджується факт перевезення товарно-матеріальних цінностей фізичною особою ОСОБА_1. За вказані товари було сплачено ввізне мито, податок на додану вартість та інші необхідні платежі, що підтверджується самими вантажними митними деклараціями та відповідними квитанціями.

Таким чином суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що застосування непрямих методів на підставі п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" до ПП ОСОБА_1 платника єдиного податку, який здійснював торгівельну діяльність на підставі відповідних патентів, подавав декларації про доходи за 2002-2003 рр., не зареєстрований як платник податку на додану вартість - є необґрунтованим.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Рівненської області від 08.12.2004 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.02.2005 по справі № 18/372 позивач (Рівненська ОДП) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог. На думку скаржника судами були зроблені висновки, що не відповідають обставинам справи. Посилаючись на фактичні обставини справи, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не застосовано норму яка підлягає застосуванню саме: п.п.2.2. ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість" посилаючись на те, що відповідно до інформації Ягодинської митниці було встановлено, що ПП ОСОБА_1 протягом 2-3 кварталів 2002 року та протягом 2003 року здійснював зовнішньоекономічну діяльність, а саме ввозив товари на митну територію України. Крім того, підприємець здійснював роздрібну торгівлю на ринку.

Таким шляхом скаржник дійшов думки про те, що ПП ОСОБА_1, здійснюючи ввезення товарів на митну територію України з липня 2002 року повинен був зареєструватися платником ПДВ, подавати до податкової інспекції податкові декларації з ПДВ, вести окремий облік з придбання та продажу товарів, нараховувати та сплачувати в бюджет податкові зобов'язання по податку на додану вартість з вартості реалізованих товарів.

Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому проти скарги заперечив, повністю підтримавши судові рішення, наголосивши при цьому, що ввезення на митну територію України товару здійснював громадянин України.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї та пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Стаття 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 "Про прибутковий податок з громадян" визначає порядок обчислення і сплати податку, де ч. 2 п. 1 визначено, що перерахування утриманих сум податку до бюджету підприємства, установи, організації та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності здійснюють у порядку, передбаченому статтею 10 цього Декрету. При цьому ч. 3 встановлено, що громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів, одержаних від цієї діяльності, за фіксованим розміром податку (далі - фіксований податок) шляхом придбання патенту за умови, якщо: валовий доход такого громадянина від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує семи тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; громадянин здійснює підприємницьку діяльність з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках та є платником ринкового збору згідно з законодавством. Доходи такого громадянина, одержані від здійснення інших видів підприємницької діяльності, оподатковуються у загальному порядку.

Не дозволяється застосування фіксованого податку при здійсненні торгівлі лікеро-горілчаними та тютюновими виробами. На доходи громадян, одержані від здійснення підприємницької діяльності, у разі сплати ними фіксованого податку, не поширюються положення статей 5 та 6 цього Декрету. У разі сплати фіксованого податку платник такого податку звільняється від ведення обов'язкового обліку доходів і витрат.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 14 зазначеного Декрету встановлено, що оподаткування доходів громадян податковими органами здійснюється на підставі: декларацій громадян про очікуваний (оціночний) у поточному році або про фактично одержані ними протягом року доходи; матеріалів перевірок діяльності громадян, проведених податковими органами; отриманих від підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності відомостей про нараховані та виплачені платникам суми доходів і суми утриманих з них податків за формою, встановленою центральним податковим органом.

Таким чином необхідно погодитись із висновком судів про безпідставність нарахування податкового зобов'язання по ПДВ, оскільки ПП ОСОБА_1, що зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності, здійснював торгівельну діяльність, придбаваючи патенти та сплачуючи відповідний ринковий збір на підставі Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) . Підприємцем подавались декларації про доходи за 2002-2003 рр., що також підтверджується Актом перевірки і доказів, які б свідчили про недотримання відповідачем, визначених у Декреті умов, перевіркою не встановлено. А долученими до матеріалів справи вантажними митними деклараціями підтверджується факт перевезення товарно-матеріальних цінностей фізичною особою ОСОБА_1., так як за вказані товари було сплачено ввізне мито, податок на додану вартість й інші необхідні платежі, що підтверджується самими вантажними митними деклараціями та відповідними квитанціями.

Враховуючи встановлені судами фактичні обставини справи, та положення наведеної норми, суд касаційної інстанції повністю погоджується із висновком судів і визнає позицію скаржника безпідставною. Відповідно рішення Господарського суду Рівненської області від 08.12.2004 та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 28.02.2005 по справі № 18/372 скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права.