Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у попередньому судовому засіданні

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.2007 р. (суддя –І.Ю.Добродняк) у справі №А23/27 позовні вимоги Прокурора Ленінського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська (ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська) до Обласного комунального підприємства "Фармація"(надалі –відповідач, ОКП "Фармація") задоволено частково, а саме –звернено стягнення на активи відповідача на користь держави в рахунок погашення заборгованості по земельному податку у розмірі 16.007,09 грн., в решті позову відмовлено.

Рішення суду в частині задоволення позовних вимог мотивовано тим, що позивачем правомірно та обґрунтовано заявлено позов щодо примусового стягнення активів платника податків, враховуючи факт наявності у останнього податкового боргу, що виник внаслідок несплати відповідачем суми узгодженого податкового зобов’язання зі сплати земельного податку.

Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено законодавчо встановлений строк звернення до суду (1095 днів) для заявлення вимог щодо стягнення активів платника в рахунок погашення податкового боргу, що виник внаслідок самостійного узгодження відповідачем податкового зобов’язання зі сплати земельного податку.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –В.А.Стежко, судді –Л.М.Нагорна, А.В.Суховаров) у справі №22-а-595/08 (А23/27 номер справи у суді першої інстанції) рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог –скасовано, та ухвалено нове –про відмову у їх задоволенні, що обґрунтовано наступним. Структурний підрозділ відповідача (Міжлікарняна аптека №414), якому і було фактично нараховано податкові зобов’язання, не є суб’єктом плати за землю, оскільки право на користування земельною ділянкою, плату за яку нараховано податковим органом, зареєстровано за відповідачем.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції повністю, рішення суду першої інстанції –в частині відмовлених позовних вимог, в іншій частині –залишити без змін.

Заперечень на касаційну скаргу від відповідача не надійшло.

Відповідно до ч.1 та. ч.2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено, що до складу підприємства відповідача в якості структурного підрозділу без права юридичної особи входить Міжлікарняна аптека №414, яка відповідно до Положення, затвердженого заступником директора ОКП "Фармація", діє на принципі господарського розрахунку, має відокремлене майно, основні та оборотні кошти, може мати самостійний баланс, поточний рахунок в установах банків, здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, веде статистичну звітність в установленому порядку.

Рішенням №781-р від 12.06.1997 р. зазначений структурний підрозділ було взято на облік державної податкової інспекції як самостійного платника податків, в тому числі і земельного.

У 2002 році, а саме 31.01.2002 р., Міжлікарняною аптекою №414 було самостійно задекларовано зобов’язання зі сплати земельного податку на 2002 рік у сумі 18.345,00 грн., 02.03.2005 р. надано уточнюючий розрахунок, яким вказано, що зазначений структурний підрозділ має 100-% пільгу зі сплати цього податку за 2002 рік, як заклад охорони здоров’я.

Позивачем було прийнято поданий Міжлікарняною аптекою №414 уточнюючий розрахунок, проте, 06.04.2007 р. Прокурором Ленінського району м. Дніпропетровська заявлено протест, на виконання якого позивачем поновлено платнику на обліковій картці суму податкового боргу зі сплати земельного податку на 21.792,57 грн. (20.309,04 грн. –сума недоїмки, 1.483,53 грн. – сума пені).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх судових інстанцій встановлено та сторонами спору не заперечується, що податкові зобов’язання з плати за землю були фактично визначені Міжлікарняній аптеці №414, яка є структурним підрозділом відповідача без статусу окремої юридичної особи.

Також, з матеріалів справи вбачається та також сторонами не оспорюється, що право на користування земельною ділянкою, плату за яку нараховано податковим органом, зареєстровано за відповідачем, а не за його структурним підрозділом (Міжлікарняною аптекою №414), що підтверджується даними Державного земельного кадастру.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про систему оподаткування"№1251-XII від 25.06.1991 р. платниками податків і зборів визначено юридичних і фізичних осіб, на яких згідно з законами України покладено обов’язок сплачувати податки і збори.

Згідно преамбули Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"№2181-ІІІ від 21.12.2000 р. (2181-14) цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

За визначенням п.1.1 ст.1 названого Закону платники податків –це юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов’язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

Статтею 2 Закону України "Про плату за землю"№235-ХІІ від 03.07.1992 р. встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Стаття 5 цього ж Закону передбачає, що суб’єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

За змістом ч.2 ст. 2 Земельного кодексу України суб’єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Таким чином, вказаний Кодекс власником або користувачем землі визнає юридичну особу, статусу якої Міжлікарняна аптека №414, як структурний підрозділ відповідача, не має.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правомірних висновків відносно того, що структурний підрозділ юридичної особи, за яким не зареєстрована земельна ділянка як за користувачем, не є суб’єктом плати за землю.

Посилання ж позивача у своїй касаційній скарзі на факт відсутності у відповідача та його структурного підрозділу статусу закладу охорони здоров’я, відповідно і пільгових умов щодо сплати земельного податку не приймаються до уваги судовою колегією з огляду на викладені вище доводи.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

На підставі зазначеного, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення –залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

–

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.2007 р. у справі №А23/27 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2008 р. у справі №22-а-595/08 (А23/27 номер справи у суді першої інстанції) залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.2007 р. у справі №А23/27 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2008 р. у справі №22-а-595/08 (А23/27 номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.