Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої –судді –доповідача Васильченко Н.В.,

Суддів - Кравченко О.О., Гордійчук М.П., Черпіцької Л.Т., Розваляєвої Т.С.

при секретарі Сорокіній Л.В.

за участі представників відповідача –Власової Т.В., Остафійчук Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Контрольно-ревізійного управління в Чернівецькій області на постанову Господарського суду Чернiвецької областi від 14 червня 2007 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2008 р. у справі за позовом Контрольно-ревізійного управління в Чернівецькій області до Шевченківської районної у місті Чернівці ради про визнання нечинним рішення, -

В квітні 2007р. Контрольно-ревізійне управління в Чернівецькій області звернулось з позовом до Шевченківської районної ради в м. Чернівцях про визнання нечинними рішення XVI сесії Шевченківської районної ради IV скликання від 25.11.2004 року № 107/16 "Про надання допомоги на оздоровлення", розпорядження виконавчого комітету Шевченківської районної ради від 26.11.2004р. №87-р "Про надання допомоги на оздоровлення посадовим особам виконавчого апарату та виконавчих органів районної ради", рішення XXII сесії Шевченківської районної ради IV скликання від 17.11.2005 року №151/22 та розпорядження виконавчого комітету Шевченківської районної ради від 25.11.2005р. №71-р "Про преміювання посадових осіб місцевого самоврядування районної ради та надання допомоги на оздоровлення".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі оскаржуваних рішень районної ради протягом 2004-2005 років працівникам районної ради, крім матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати, зайво виплачено додаткову матеріальну допомогу на оздоровлення працівникам районної ради в розмірі посадового окладу в загальній сумі 26607грн. та проведено відповідне перерахування до державних цільових фондів нарахувань на зазначену виплату в сумі 9897 грн. Оскільки рішення районної ради суперечили вимогам законодавства, просили визнати їх нечинними.

Заявою від 14.06.2007р. позивач відмовився від позовних вимог в частині визнання нечинними розпорядження виконавчого комітету Шевченківської районної ради від 26.11.2004р. №87-р "Про надання допомоги на оздоровлення посадовим особам виконавчого апарату та виконавчих органів районної ради"та розпорядження виконавчого комітету Шевченківської районної ради від 25.11.2005р. №71-р "Про преміювання посадових осіб місцевого самоврядування районної ради та надання допомоги на оздоровлення".

Постановою господарського суду Чернівецької області від 14 червня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2008 року закрито провадження в частині визнання нечинними розпорядження виконавчого комітету Шевченківської районної ради від 26.11.2004р. №87-р "Про надання допомоги на оздоровлення посадовим особам виконавчого апарату та виконавчих органів районної ради"та розпорядження виконавчого комітету Шевченківської районної ради від 25.11.2005р. №71-р "Про преміювання посадових осіб місцевого самоврядування районної ради та надання допомоги на оздоровлення". В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що встановлена працівникам органів місцевого самоврядування допомога на оздоровлення за різними нормативно-правовими актами за своєю правовою природою не є тотожною. Прийнявши до уваги різний розмір такої допомоги та встановлення керівникам рад права на виплату такої допомоги в одному випадку та обов'язку її виплати в іншому, а також вищу юридичну силу закону, який регулює спірні правовідносини, суди дійшли до висновку про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями КРУ в Чернівецькій області звернулося з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову господарського суду Чернівецької області від 14 червня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2008 року, прийняти нове судове рішення про задоволення позову. Скарга мотивована невірним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи на предмет повноти та всебічності їх дослідження судами, вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення, виходячи з наступного..

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. ст.. 2 КАС України (2747-15) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підставами для визнання рішення недійсним (нечинним) є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який прийняв це рішення. При цьому обов'язковою умовою визнання рішення недійсним (нечинним) є також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Як вбачається із статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) передбачено, що умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування, і державних службовців регулюються Кабінетом Міністрів України. Це питання детально регламентовано Постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.1999 року №2288 "Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів" (2288-99-п) .

Колегія суддів погоджується із висновком судів про те, що п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.1999р. "Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів" (2288-99-п) визначає право, а не обов'язок керівників і голів рад, в межах встановленого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Вірним є посилання судів на ст. 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування"згідно якої посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Таким чином, в даному випадку закон встановлює обов'язок виплати допомоги працівнику органу місцевого самоврядування у випадку виходу його у відпустку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що встановлена працівникам органів місцевого самоврядування допомога на оздоровлення за різними нормативно-правовими актами за своєю правовою природою не є тотожною, з огляду на різний розмір такої допомоги, встановлення керівникам рад права на виплату такої допомоги в одному випадку та обов'язку її виплати в іншому.

Враховуючи вищевикладене, прийняті у справі рішення встановили дійсний характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами і, як наслідок, суди вірно застосували норми матеріального права до вирішення вказаних правовідносин, а тому висновок суду про безпідставність позовних вимог є правильним і обґрунтованим.

Згідно ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі. Суд касаційної інстанції не може розглядати позовні вимоги осіб, які беруть участь у справі, що не були заявлені у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.. 224 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу Контрольно-ревізійного управління в Чернівецькій області залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Чернiвецької областi від 14 червня 2007 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2008 р. у справі № 5/86 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 237- 239 КАС України.