Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Брайка А.І., Нечитайла О.М., Степашки О.І., Федорова М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тростянецької об’єднаної державної податкової інспекції на постанову Господарського суду Вінницької області від 19.10.2006 та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 24.05.2007 по справі № 5/191-06

за позовом Тростянецької об’єднаної державної податкової інспекції Вінницької області

до Сільськогосподарського акціонерного товариства відкритого типу "Капустянське"по вирощуванню насіння цукрових буряків

до Приватного підприємства "Євро"

про визнання угоди недійсною,

Тростянецькою об’єднаною державною податковою інспекцією (далі –позивач) заявлено позовні вимоги (з уточненням) про визнання недійсною усної угоди купівлі-продажу станків, укладеної між Сільськогосподарським акціонерним товариством "Капустянське"відкритого типу по вирощуванню насіння цукрових буряків (далі –відповідач 1, Товариство) та Приватним підприємством "Євро"(далі –відповідач 2, Підприємство), на підставі ст. 207 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що зазначені станки продані з порушенням вимог законодавства, оскільки орган податкової служби дозволу на відчуження станків, які перебували у податковій заставі з 01.07.2001, відповідачу 1 не надавав.

Постановою Господарського суду Вінницької області від 19.10.2006, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 24.05.2007, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судові рішення обґрунтовано тим, що розмір податкової застави із загальних принципів права повинен відповідати сумі податкового зобов'язання, що забезпечує конституційну вимогу справедливості та розмірності.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій поставлено питання скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідачі заперечень на касаційну скаргу не надали.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у грудні 2004 року відповідач 1 звернувся до органу податкової служби з відношенням про звільнення з під податкової застави деяких видів активів для подальшої реалізації останніх. Позивачем було надано дозвіл на реалізацію майна згідно переліку зазначеному у відношенні, що знаходяться в податковій заставі, за умови спрямування отриманої виручки від реалізації активів у повному обсязі на погашення податкового боргу.

Однак, відповідачем 1 було реалізовано відповідачу 2 активи, на які дозвіл на відчуження орган податкової служби не надавав. Дана господарська операція підтверджена відповідними податковими накладними, виписками з банківського рахунку та не заперечується відповідачем 1.

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин із порушенням хоча б одним і з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом цієї норми недійсною може бути визнана, зокрема, угода, укладена з метою ухилитися від сплати податків та обов'язкових платежів.

Визнаючи угоду недійсною з підстав, передбачених ст. 207 Господарського кодексу України, суди мають встановити у діях контрагентів наявність ознак вчинення дій, що об'єктивно призводять до порушення інтересів держави та суспільства, порушення такими діями норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства, наявність суб'єктивного наміру сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону. Зважаючи на що, судами при визнанні угод недійсними обов'язково має бути встановлена вина сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди.

Встановлення умислу відповідачів на укладення угоди (договору) з метою, що завідомо суперечить інтересам соціальної держави і суспільства, було предметом дослідження в цій справі. Умисел на досягнення мети суперечної інтересам держави відповідачами, при укладенні спірного договору, не міг мати та не мав, що встановлено судами попередніх інстанцій, оскільки всі зобов’язання за усною угодою за даною операцією відповідачем 1 були відображені документально та, як встановлено судами, кошти одержані від реалізації направлені на погашення заборгованості по заробітній платі перед працівниками Товариства, а станки на момент виникнення спору не передані фактично покупцю, відповідачу 2.

Крім того, як установлено судами першої та апеляційної інстанцій описане податковим органом майно відповідача 1 значно за своєю вартістю перевищує розмір заборгованості Товариства перед бюджетом.

На думку колегії суддів Вищого адміністративного суд України суди дійшли вірного висновку про те, що розмір податкової застави не може перевищувати розмір податкового боргу, незалежно від того на яку статтю зазначеного закону посилається орган податкової служби, враховуючи загальні принципи права та конституційні вимоги розміреності і справедливості.

Саме із таких засад виходив Конституційний Суд України постановляючи рішення від 24.03.2005 № 2-рп/2005 (v002p710-05) про визнання неконституційним пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"в частині поширення права податкової застави на будь-які активи платника податків без врахування суми його податкового боргу.

При цьому він також зазначив, що поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків, яка перевищує суму податкового зобов'язання чи податкового боргу, тобто є неадекватною, може призвести до позбавлення такого платника не тільки прибутків, а й інших активів, ставлячи під загрозу його подальшу підприємницьку діяльність аж до її припинення.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягає, як такі, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 215, 220, 2201, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Тростянецької об’єднаної державної податкової інспекції відхилити.

Постанову Господарського суду Вінницької області від 19.10.2006 та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 24.05.2007 по справі № 5/191-06 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.