Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу, за позовомОСОБА_1 до Житомирського обласного військового комісаріату про визнання права на отримання статусу ветерана військової служби, яка переглядається за касаційною скаргоюОСОБА_1 на постанову Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 3 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 6 грудня 2006 року

У серпні 2006 року ОСОБА_1звернулася в суд з позовом до Житомирського обласного військового комісаріату про визнання права на отримання статусу ветерана військової служби, посилаючись на те, що в порушення вимог Закону України від 24 березня 1998 року № 203 (203/98-ВР) "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціального статусу" (Закон № 203) їй не надано статусу ветерана, як військовослужбовцю звільненому із Збройних Сил України у 1998 році при вислузі в календарному обчисленні понад 20 років.

Постановою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 3 листопада 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 6 грудня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить оскаржувані судові рішення скасувати та постановити нове, про задоволення позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що наказом командира військової частини 81616 від 31 березня 1998 року № 93 ОСОБА_1звільнена з військової служби за станом здоров'я, а її вислуга на день виключення зі списків особового складу частини у календарному обчисленні склала 20 років 6 місяців 28 днів.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходив з того, що у позивачки відсутні підстави для набуття статусу ветерана війни.

З таким висновком погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України.

Так, згідно пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 203 ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ і ветеранами державної пожежної охорони визнаються громадяни України, які бездоганно прослужили на військовій службі, в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні) і звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СНД.

За змістом пункту 5 частини першої статті 5 Закону № 203, на який посилається позивачка, до ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і ветеранів державної пожежної охорони належать громадяни України, які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному обчисленні або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України.

Оскільки позивачка звільнена із Збройних Сил України за станом здоров'я, а не в зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, то судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що правило пункту 5 статті 5 Закону № 203 на неї не поширюються.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права висновків судів не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні позивачем наведених правових норм.

За правилами частини першої 224 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись наведеним, статтями 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 3 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 6 грудня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України.