Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гуріна М.І. (суддя-доповідач)

суддів Амєліна С.Є.

Мойсюка М.І.

Гаманка О.І.

Юрченка В.В.

при секретарі судового засідання Міненку І.М.,

за участю представника відповідача ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова Воловик А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова на постанову господарського суду Харківської області від 13.06.2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 22.08.2006 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агросервіс" до державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова, відділення державного казначейства у Фрунзенському районі міста Харкова про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, –

У березні 2006 року позивач звернувся до суду з позовом до державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова, відділення державного казначейства у Фрунзенському районі міста Харкова про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 11433 грн.

Постановою господарського суду Харківської області від 13.06.2006 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22.08.2006 року, позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову господарського суду Харківської області від 13.06.2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 22.08.2006 року, а у справі ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що органом державною податковою службою на підприємстві позивача була проведена документальна перевірка з питань правомірності віднесення суд податку на додану вартість до бюджету за період 01.09.2003 року по 30.09.2003 року. За результатами перевірки державною податковою інспекцією у Фрунзенському районі міста Харкова складений від 24.12.2003 року акт № 1780/23-414, відповідно до якого, перевіркою встановлено, що за вересень 2003 року товариства з обмеженою відповідальністю "Агросервіс" придбало товари та отримало послуги на митній території України на суму 119230 грн., ПДВ обчислено за ставкою 20% та складає 13846 грн., включено до книги обліку придбання товарів (робіт, послуг) за наявності податкових накладних та відображено у декларації з ПДВ за вересень 2003 року. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросервіс" отримані у вересні 2003 року товари та послуги розрахувалось з постачальниками на загальну суму 90 412 грн. шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку та готівкою.

За вказаним актом державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення № 1003062310/0 від 09.09.2004 року про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі на 2369 грн.: 1 224 –основний платіж, 1 145 грн. – штрафна санкція, яке товариство з обмеженою відповідальністю "Агросервіс" не оспорювало, тобто, сума бюджетного відшкодування за вересень 2003 року склала 21477 грн.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не дозволяється включення до податкового кредиту, згідно з п.п. 7.4.5 п.7.4 статті 7 Закону, будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) – актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що суми податку на додану вартість, віднесені до спірного періоду підтверджені податковими накладними, які заповнені у відповідності до вимог чинного законодавства та які є відповідно до статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про те, що позивач має право на бюджетне відшкодування у розмірі 11433 грн. з податку на додану вартість.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судами було допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору.

За таких обставин, коли судами першої та апеляційної інстанцій не допущено порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень та вчиненні процесуальних дій, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення – без змін.

Керуючись статтями 160, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова залишити без задоволення, а постанову господарського суду Харківської області від 13.06.2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 22.08.2006 року – без змін.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.