Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – судді Ліпського Д.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.І., Мойсюка М.І., Юрченка В.В.

секретар: Мудрицька Ю.В.

за участю представника позивача – Войтова Р.А. та представника відповідача – Криницькій Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Судовий інформаційний центр" про стягнення штрафних санкцій за касаційною скаргою Державного підприємства "Судовий інформаційний центр" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 серпня 2006 року, -

У жовтні 2005 року Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до ДП "Судовий інформаційний центр" ( ДП "Інформаційні судові системи" ) про стягнення штрафних санкцій у розмірі 83270 грн. за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Свої вимоги мотивували тим, що середньооблікова чисельність працівників облікового складу підприємства відповідача у 2004 році становила 258 осіб; у 2004 році відповідач повинен був працевлаштувати 10 інвалідів, але відповідач вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) не виконав. Позивач просив суд, стягнути з відповідача штрафні санкції в розмірі 83270 грн.

Постановою господарського суду м.Києва від 31 травня 2006 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 серпня 2006 року, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права. Зокрема, відповідач зазначає, що законодавством не передбачено обов'язок підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши доводи касаційної скарги за матеріалами справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що підприємством не було створено робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до "Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", що призвело до невиконання вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) . Але з таким висновком погодитися не можна.

У частині першій статті 18 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" в редакції, що була чинною на час виникнення спірних відносин, визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Згідно з пунктом 5 "Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів" підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування ) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

У пункті 14 "Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів" визначено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

У постановах від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03, від 29.03.2005, зі справи № 13/403 та від 29.03.2005, зі справи №3/118 Верховним Судом України викладено правову позицію, згідно з якою суди мають з'ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи працевлаштування про створені робочі місця для працевлаштування інвалідів. Якщо названі органи були повідомлені, про це, то суди повинні перевірити : чи направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї вини направлені не були працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади. Отже, працевлаштування інвалідів повинно здійснюватись органами працевлаштування інвалідів, визначеними у статті 18 Закону, лише за наявності отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 244 (z0464-98) , звіт за формою N 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно. У графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до статті 5 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про зайнятість населення", для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також: для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів.

Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.

Створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатись органи та організації, визначені у частині першій статті 18 Закону. У постановах Верховного Суду України : від 20 липня 2004 року зі справи № 2-23/9789-03, від 11 січня 2005 року зі справи № 6/203, від 25 січня 2005 року зі справи № 8/203-04 та від 8 лютого 2005 року зі справи № 17/20 викладено правову позицію, згідно з якою обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Оскільки судом апеляційної інстанції невірно застосовано норми матеріального права та помилково скасовано рішення суду першої інстанції, то рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Державного підприємства "Судовий інформаційний центр" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 серпня 2006 року скасувати, а постанову господарського суду м.Києва від 31 травня 2006 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту проголошення.