Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області про стягнення заборгованості з розрахунку при звільненні, яка переглядається за касаційною скаргою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області на постанову апеляційного суду Закарпатської області від 7 грудня 2006 року

У березні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (УМВС) про стягнення заборгованості з розрахунку при звільненні.

Зазначав, що з припиненням служби в органах внутрішніх справ у січні 2005 року відповідачем не в повному обсязі виплачені належні при звільненні суми. Борг становить 157 077, 73 грн. і складається з 3 625,65 грн. щорічної матеріальної допомоги, 122 304 грн. доплат за роботу в нічний час, 31 148,08 грн. матеріальної допомоги при звільненні, а всього, з урахуванням індексації, стягненню підлягає сума у 165 072,99 грн.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2006 року позов задоволено частково.

З УМВС на користь ОСОБА_1 ухвалено стягнути 159 750, 54 грн. 54 коп.

Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 7 грудня 2006 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог щодо стягнення коштів за роботу в нічний час та індексації грошових доходів скасовано і в цій частині у позові відмовлено.

В частині стягнення на користь позивача несплачених сум грошової допомоги при звільненні та матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового утримання рішення змінено. Постановлено стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу в розмірі одномісячного грошового забезпечення за 2000 - 2004 роки у сумі 3 625,65 грн. та грошову допомогу при звільненні в розмірі 24 257, 08 грн.

У касаційній скарзі УМВС, з посиланням на порушення апеляційним судом норм матеріального права, просить оскаржуване судове рішення в частині стягнення сум грошової допомоги при звільненні скасувати.

В решті судові рішення не оскаржені.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 1986 року і наказом начальника УМВС України в Закарпатській області № 22 о/с від 20 січня 2005 року з посади помічника начальника чергової частини - оперативного чергового чергової частини штабу УМВС України в Закарпатській області звільнений в запас за віком.

При звільненні позивачу нарахована вихідна допомога розміром у 23 875, 68 грн., яка у повному обсязі не виплачена.

Протягом 2000-2005 років щорічна матеріальна допомога у розмірі місячного грошового забезпечення позивачу не виплачувалась.

Також встановлено, що ОСОБА_1була встановлена та виплачувалась щомісячна доплата в розмірі 50 відсотків суми пенсії, яка б могла бути йому нарахована. Зазначена доплата при визначенні розміру матеріальної допомоги при звільненні не врахована.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що: матеріальна допомога є обов'язковою і виплачується незалежно від обсягу фінансування відповідних органів та подання працівниками рапортів про виплату; доплата за роботу в нічний час не відповідала вимогам Указу Президента України від 4 жовтня 1996 року № 926 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ" (926/96) ; розмір матеріальної допомоги при звільненні визначений без врахування всіх виплачуваних на день звільнення видів грошового утримання; вся заборгована сума підлягає індексації згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" (1282-12) .

Ухваливши нове рішення, апеляційний суд зазначив, що відповідач протиправно заборгував ОСОБА_13 625,65 грн. матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення на рік та 24 257,08 грн. матеріальної допомоги належної позивачу при звільненні. Для задоволення решти вимог апеляційний суд правових підстав не знайшов.

З висновками апеляційного суду стосовно стягнення суми матеріальної допомоги при звільненні погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин; нова редакція назви Закону - "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб") військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які звільняються зі служби, членам сімей відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та пенсіонерам з їх числа, які втратили годувальника, виплачується допомога в порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Зі змісту абзацу першого пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року N 393 (393-92-п) "Про по­рядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцер­ського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служ­би за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" вбачається, що особам начальницького складу органів внутрішніх справ при звільненні зі служби за віком виплачується грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Чинне законодавство не містить визначення терміну "грошове забезпечення". В окремих нормах, як то в частині першій статті 19 Закону України "Про міліцію", йдеться про "грошове утримання" працівників міліції, без визначення цього поняття.

З огляду на предмет регулювання зазначені терміни є синонімами, які розкриваються через перелік грошових форм і розмірів оплати праці, а в залежності від ресурсних можливостей поділяються на основні та додаткові.

До основних, зокрема, належать: посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням, надба­вка за вислугу років. Додатковими видами грошового забезпечення є інші надбавки, підвищення, до­плати, премії, тощо.

Оскільки згідно з абзацом третім підпункту "а" статті 3 Указу Президента України від 4 жовтня 1996 року № 926/96 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ" керівникам внутрішніх справ у межах асигнувань, що виділяються на утримання цих органів надано право установлювати особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які мають право на пенсію за вислугу років згідно із законодавством і залишені за їх згодою та в інтересах справи на службі, щомісячну доплату в розмірі від 25 до 50 відсотків суми пенсії, яка б могла бути їм нарахована, то це означає, що у випадку встановлення така доплата є додатковим видом грошового забезпечення.

За наведених обставин висновки судів щодо обов'язку відповідача включити таку доплату у місячне грошове забезпечення з якого обчислюється розмір грошової допомоги є правильним і доводами касаційної скарги не спростовується.

Зокрема, твердження про те, що надбавка є виплатою до вже встановленого грошового забезпечення не узгоджується з доводами скарги щодо відсутності законодавчого визначення останнього, а відсутність дефініції терміну не позбавляє суд можливості застосовувати правову норму, яка його містить, у розумінні, що викладено вище.

Оскаржене рішення відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості, при його ухваленні апеляційний суд не допустив порушень норм матеріального і процесуального права. Тому, за правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Закарпатської області від 7 грудня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України.