Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Сіроша М.В., Бим М.Є. (доповідач), Гончар Л.Я., Харченка В.В.,

Чалого С.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради на постанову Совєтського районного суду м. Макіївки від 07 липня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2008 року у справі № 2-а-37/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої допомоги на оздоровлення, -

В травні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради, в якому просив суд визнати неправомірними дії відповідача та стягнути з відповідача на його користь недоотримані суми на оздоровлення за шкоду заподіяну здоров’ю внаслідок Чорнобильської катастрофи, за 2005-2007 роки в загальній сумі 4 158 грн.

Постановою Совєтського районного суду м. Макіївки від 07 липня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2008 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Визнана неправомірною відмова відповідача в виплаті разової грошової допомоги на оздоровлення за 2005, 2007 роки, стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради на користь ОСОБА_1 2 908 грн. недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення за 2005, 2007 роки, в решті позову відмовлено.

В касаційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради просить скасувати зазначені судові рішення, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України

Як встановлено судом, позивач віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом 3 групи, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1, довідкою МСЕК.

Відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ передбачена щорічна допомога на оздоровлення особам віднесеним до 1 категорії, які є інвалідами 3 групи, у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Відповідно до ст.. 83 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати позивачу допомоги складав з 01.09.2005 року –332 грн., на підставі Закону України № 489-У від 19.12.2006 року (489-16) –з 01.09.2007 року –440 грн.. Як вбачається зі змісту вказаного Закону, не було будь-яких обмежень щодо застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення допомоги на оздоровлення за 2005 рік.

Згідно зі ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"№ 3235 від 20.12.2005 року дію абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого та сьомого частини першої, третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої ст.. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) на 2006 рік зупинено, тому суд правильно відмовив позивачу ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в частині стягнення допомоги на оздоровлення за 2006 рік, оскільки вищезазначений закон не визнаний неконституційним.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , положення пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким була зупинена дія, у тому числі статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", внаслідок чого у 2007 році підлягали застосуванню положення статті 48 Закону.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині неправомірності дій відповідача у 2007 році.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради відхилити, а постанову Совєтського районного суду м. Макіївки від 07 липня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.