К-25866/06 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень щодо визначення штрафу за неподання податкових декларацій; щодо визначення штрафу з податку на прибуток; щодо визначення податкового зобов’язання за збором за спеціальне водокористування; щодо визначення податкового зобов’язання з комунального податку; щодо визначення податкового зобов’язання із земельного податку; щодо визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість - 10.07.2008 Прийняття

Постановою господарського суду Херсонської області від 08.12.2005 р., залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 26.05.2006 р., позов задоволено: визнано недійсними у зв’язку з невідповідністю вимогам чинного законодавства прийняті ДПІ у м. Херсоні про нарахування ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів" податкових зобов’язань та штрафів - № 0000502600/0 від 29.02.2004 р. щодо визначення штрафу у розмірі 8500,00 грн. за неподання податкових декларацій; № 0000452600/1 від 31.03.2004 р. щодо визначення штрафу з податку на прибуток у розмірі 7202,50 грн.; № 0000482600/1 від 31.03.2004 р. щодо визначення податкового зобов’язання за збором за спеціальне водокористування у сумі 91,63 грн. та штрафу в розмірі 1360,00 грн.; № 0000482600/1 від 31.03.2004 р. щодо визначення податкового зобов’язання з комунального податку у сумі 1842,80 грн. та штрафу в розмірі 1360,00 грн.; № 0000492600/2 від 11.05.2004 р. щодо визначення податкового зобов’язання із земельного податку в сумі 126943,03 грн. та штрафу в розмірі 63471.49 грн.; № 0000462600/2 від 11.05.2004 р. щодо визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 119659,13 грн. та штрафу в розмірі 79203,96 грн.

Судові рішення вмотивовані висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність законних підстав для донарахування ВАТ "Херсонський завод будівельних матеріалів", правонаступником якого є ЗАТ "Таврійська будівельна компанія", податкових зобов’язань з податку на додану вартість у спірній сумі 37005,13 грн. за січень, квітень - грудень 2001 рік у зв’язку дотриманням підприємством правил податкового обліку, встановлених Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) ;податкових зобов’язань з податку на додану вартість у сумі 82654,00 грн., із земельного податку, комунального податку, збору за спеціальне водокористування за 2002 та 2003 роки, для застосування штрафу за неподання податкових декларацій та штрафу по податку на прибуток, оскільки впродовж вказаних років підприємство перебувало на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, сплачуючи єдиний податок; дотрималось вимог статей 1 та 4 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" щодо умов переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності стосовно середньооблікової чисельності працюючих та сплати всіх установлених податків та обов’язкових платежів за попередній звітний / податковий / період, а здійснення ним розрахунків з контрагентами в період перебування на спрощеній системі у формі бартеру відповідно до ст.5 зазначеного Указу є підставою для переходу на загальну систему оподаткування, що і було здійснено позивачем з 01.01.2004 р., а не для донарахування податкових зобов’язань за загальною системою оподаткування за 2002 та 2003 роки.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Херсоні просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій статей 1,4,5 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва", підпункту 4.2.3 пункту 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", Порядку видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою, затвердженого наказом ДПА України від 13.10.1998 р. № 476 (z0688-98) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.10.1998 р. за № 688/3128 (z0688-98) , в редакції наказу ДПА України від 12.10.1999 р. № 555 (z0709-99) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.10.1999 р. за № 709/4002 (z0709-99) .

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що із оспорюваної позивам суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість, визначеної податковим повідомленням-рішенням від 11.05.2004 р. № 0000462600/2, 198863,09грн., в тому числі 119659,13 грн. – основний платіж та 79203,96 грн. – штрафні санкції, податкові зобов’язання за основним платежем, визначені за січень, квітень-грудень 2001 року, складають 37005,13 грн., а за 2002 та 2003 роки – 82654,00 грн.

Визнаючи неправомірним донарахування позивачу податкового зобов’язання з ПДВ за січень 2001 року, суд обґрунтовано виходив з того, що таке донарахування в супереч вимогам пункту 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок стосовно дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності – юридичними особами, затвердженого наказом ДПА України від 16.09.2002 р. № 429 (z1023-02) , здійснено без посилання на первинні документи, які б підтверджували операції з продажу готової продукції працівникам підприємства в розрахунок по заробітній платі.

Висновком судово-бухгалтерської експертизи № 90/04 від 26.03.2004 р. по кримінальній справі № 330105-04, дослідженим судом як письмовий доказ, підтверджується оподаткування підприємством в жовтні 2001 року операції з продажу послуг з оренди ПП "Фріс" вартістю 6000,00 грн. податком на додану вартість у сумі 1000,00 грн.

Встановивши на підставі співпадаючих пояснень представників сторін в судовому засіданні факт оплати в лютому 2004 року покупцем приватним підприємцем Старченком придбаних у позивача згідно договору купівлі-продажу № 171243 від 14.12.2001 р. споруд вартістю 23000,00 грн., в тому числі ПДВ 3833,33 грн., та взявши до уваги умови вказаного договору щодо передачі споруд покупцеві з наступного дня після повної сплати ціни продажу, суд обґрунтовано визнав такими, що не підтверджують передачу споруд покупцю в грудні 2001 року посилання на факт користування ним спорудами станом на лютий 2004 року, та безпідставним донарахування позивачу податкового зобов’язання у сумі 3833,33 грн. за грудень 2001 року.

В судовому засіданні представник відповідача підтвердив допущену ДПІ помилку при донарахуванні податкового зобов’язання за листопад 2001 року з операції з продажу основних засобів ПП "Новий Дім" вартістю 2000,00 грн. в сумі 666,67 грн., тоді як податкове зобов’язання складає 333,33 грн.

З огляду на те, що порушення позивачем підпункту 7.3.4 пункту 7.3 та підпункту 7.5.3 пункту 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок оподаткування бартерних операцій, здійснених з Херсонською філією МПП "Кряж", Херсонською кондитерською фабрикою, підприємством "Сплав", ПП "Аверт", ПП "Дарина", підприємствами "Амікс" та "Южполіграфсервіс" в березні – грудні 2001 року, та включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в звітних періодах не по заключній балансуючій поставці, а по першій поставці не призвело до донарахування податкових зобов’язань, суд дійшов правильного висновку, що застосування податковою інспекцією штрафних / фінансових / санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не відповідає цьому підпункту. Відповідно до положень зазначеного підпункту передумовою застосування встановлених ним штрафних /фінансових / санкцій є донарахування контролюючим органом суми податкового зобов’язання платника податків, що випливає із правила цього підпункту щодо визначення розміру штрафних / фінансових / санкцій у відсотках від суми недоплати / заниження / податкового зобов’язання платником податків, тоді як податкові зобов’язання позивачу по вказаних операціях донараховані не були.

Правильним є і висновок суду про безпідставне ототожнення ДПІ відпускної ціни із звичайною ціною, правила визначення якої встановлені пунктом 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а відтак і безпідставне донарахування податкових зобов’язань за бартерними операціями з поставки цегли Херсонському заводу скловиробів, підприємствам "Родник", "Тімекс", "Херсонгаз", "Амікс", "Форвард", "Южполіграфсервіс", меблевій фабриці в січні, травні, вересні, жовтні, грудні 2001 року. При цьому суд обґрунтовано взяв до уваги пояснення позивача, що поставка цегли вказаним покупцям по ціні, нижчій за ціну поставки іншим покупцям, а саме по 150 грн., 200 грн., 204 грн. проти 222-230 грн., обумовлена довго триваючими договірними відносинами з цими господарюючими суб’єктами.

Як встановлено судом, позивач з 01.01.2002 р. по 01.01.2004 р. перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності та сплачував єдиний податок.

Відповідно до частини 4 ст. 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" суб’єкти підприємницької діяльності – юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами.

Така вимога обумовлена тим, що згідно з частиною 1 цієї статті однією з необхідних умов для переходу на спрощену систему оподаткування суб’єктів малого підприємництва - юридичних осіб, а отже і перебування на цій системі є обсяг виручки від реалізації продукції / товарів, робіт, послуг / за рік не більше за 1млн. гривень.

Статтею 5 Указу передбачено, що у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду / кварталу /.

Встановлений нормативним актом обов’язок платника єдиного податку перейти на загальну систему оподаткування в зазначених випадках означає, що з настанням такого обов’язку він втрачає право на сплату єдиного податку та зобов’язаний сплачувати податки, збори / обов’язкові платежі / в загальному порядку.

Суди ж попередніх інстанцій в порушення вимог статей 1 та 5 зазначеного Указу дійшли помилкового висновку, що здійснення позивачам впродовж 2002 – 2003 років товарообмінних операцій з проведенням розрахунків не в грошовій формі не породжує для нього обов’язку сплачувати податки, збори / обов’язкові платежі / на загальних підставах, починаючи з наступного звітного періоду / кварталу / після здійснення таких операцій, та помилково вважали, що встановлений статтею 5 Указу обов’язок зводиться лише до подання заяви про перехід на загальну систему оподаткування безвідносно від часу подання такої заяви після порушення вимог статті1 Указу.

Не відповідає правильному застосуванню частини 4 ст.4 Указу і висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що наявність заборгованості із сплати податків та обов’язкових платежів за інші, ніж за попередній звітний період, не є перешкодою для переходу суб’єкта малого підприємництва на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Таке тлумачення вказаної правової норми не відповідає цілям її правового регулювання, оскільки введення пільгового режиму оподаткування має стимулюючий зміст та спрямований на заохочення суб’єктів малого підприємництва своєчасно сплачувати встановлені законом податки та обов’язкові платежі.

Неправильним є і посилання на відсутність в Законі України "Про державну підтримку малого підприємництва" (2063-14) застереження щодо відсутності у суб’єкта малого підприємництва податкової заборгованості як умови переходу на сплату єдиного податку, оскільки цей Закон не визначає порядок оподаткування суб’єктів малого підприємництва, які перебувають на спрощеній системі, а навпаки, відсилає до порядку, встановленого законодавством України /частина 1 ст. 11 вказаного Закону /.

Відповідно до преамбули цього Закону ві н визначає правові засади державної підтримки суб'єктів малого підприємництва незалежно від форми власності з метою якнайшвидшого виходу із економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ в Україні. Одним із напрямків державної підтримки суб’єктів малого підприємництва закріплено запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності /стаття 5/.

З огляду на вказане ДПІ правомірно визначила позивачу податкові зобов’язання за 2002 та 2003 роки з податку на додану вартість у сумі 82654,00 грн., земельного податку в сумі 126943,03 грн., комунального податку в сумі 1842,80 грн., застосувала штрафні / фінансові / санкції, передбачені підпунктом 17.1.2 пункту 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та у визначених цим підпунктом розмірах, по податку на додану вартість у сумі 49584,00 грн., по земельному податку в сумі 63471,49 грн., по комунальному податку в сумі 921,40 грн.. а також штрафні / фінансові / санкції, передбачені підпунктом 17.1.1 цієї статті за неподання податкових декларацій / розрахунків / по вказаним податкам за податкові звітні періоди впродовж 2002 – 2003 років у сумі 7150,00 грн.

Разом з тим, штрафні / фінансові / санкції в сумі 7202,50 грн. по податку на прибуток, які застосовані ДПІ на підставі підпункту 17.1.2 пункту 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", не відповідають вимогам цього підпункту, оскільки згідно цього підпункту передумовою застосування встановлених ним штрафних /фінансових / санкцій є донарахування контролюючим органом суми податкового зобов’язання платника податків, що випливає із правила цього підпункту щодо визначення розміру штрафних / фінансових / санкцій у відсотках від суми недоплати / заниження / податкового зобов’язання платником податків, тоді як податкові зобов’язання з податку на прибуток позивачу донараховані не були.

Висновок в акті перевірки від 26.02.2004 р. № 963/26-2/26/00291807/ДСК, на підставі якого були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, про те, що позивач є платником збору за спеціальне використання водних ресурсів, не підтверджений посиланням на будь-які документи, в тому числі на конкретний договір водопостачання, стороною якого був би позивач, або на відповідний дозвіл на спеціальне використання водних ресурсів. У зв’язку з цим висновок судів попередніх інстанцій про неправомірність визначення позивачу податкового зобов’язання із вказаного збору в сумі 91,63 грн., застосування штрафних / фінансових / санкцій в сумі 1360,00 грн. у зв’язку з недоплатою цього збору та штрафних / фінансових / санкцій за неподання розрахунків цього збору впродовж 2002 – 2003 років є правильним безвідносно до мотивів, якими цей висновок обґрунтований.

Враховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення підлягають зміні, а позов частковому задоволенню з наведених вище підстав.

Керуючись ст.ст. 220, 22-3, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні задовольнити частково, змінити ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 26.05.2006р. та постанову господарського суду Херсонської області від 08.12.2005р., позов задовольнити частково, визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Херсоні № 0000452600/1 від 31.03.2004р.; № 0000482600/1 від 31.03.2004р. в частині застосування штрафних /фінансових/ санкцій в сумі 438,60 грн.; № 0000462600/2 від 11.05.2004р. в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 37005,13 грн. та застосованих штрафних /фінансових/ санкцій у сумі 18502,56 грн.; № 0000472600/1 від 31.03.2004р.; № 0000502600/0 від 29.02.2004р. в сумі 7150,00 грн.