К-25863/06 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень (податок на прибуток, ПДВ) - 10.07.2008 Прийняття

Постановою господарського суду Донецької області від 11.04.2006 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 19.06.2006 р., позов задоволено частково: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку від 18.01.2006 р. № 0000940828/2/953/10/22-013 про визначення податкового зобов’язання за платежем із штрафних / фінансових / санкцій по податку на додану вартість у сумі 4244,56 грн., № 0000930828/2/939/10/22-013 в частині визначення податкового зобов’язання за платежем з податку на прибуток у сумі 53656,96 грн. та штрафних / фінансових / санкцій у сумі 35429,29 грн.

В задоволенні позову про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку від 18.01.2006 р. № 0000930828/2/939/10/22-013 в частині визначення податкового зобов’язання за платежем з податку на прибуток у сумі 56735,99 грн. та штрафних / фінансових / санкцій у сумі 12081,17 грн., № 0000920828/2/938/10/22-013 про визначення податкового зобов’язання за платежем з податку на репатріацію доходів нерезидентів в сумі 5561,57 грн. та штрафних / фінансових / санкцій у сумі 11123,14 грн. відмовлено.

Судові рішення в частині задоволених позовних вимог вмотивовані тим, що зобов’язання позивача сплатити штраф у сумі 4244,56 грн. без донарахування за результатами перевірки суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість суперечить підпункту 17.1.3 пункту 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" і що позивач правомірно у відповідності з підпунктом 8.2.2 пункту 8.2, підпунктом 8.6.1 пункту 8.6 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" нараховував в податковому обліку амортизаційні відрахування на вартість витрат по впровадженню охоронно-пожежної сигналізації за нормами, встановленими для основних фондів першої групи.

Відмовляючи в задоволенні позову у вище зазначеній частині позовних вимог, суд виходив з того, що позивач безпідставно в порушення вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.4.1 пункту 5.4 ст. 5, підпункту 8.2.2 пункту 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" відніс витрати на придбання одягу / форми / для працівників банку до валових витрат в податковому обліку за 2004 рік в сумі 4032,00 грн., за І квартал 2005 року – в сумі 9120,00 грн. та нарахував амортизаційні відрахування в податковому обліку за ІУ квартал 2002 року, за 2003 рік та за І квартал 2004 року в загальній сумі 10731.00 грн. на вартість витрат на придбання такого одягу в загальній сумі 31336.00 грн.; неправомірно відніс до валових витрат в податковому обліку за І квартал 2005 року витрати на поліпшення орендованого приміщення для розміщення свого відділення в м. Єнакієве в сумі 187182,90 грн., що не відповідає вимогам підпункту 5.3.2 пункту 5.3 ст. 5, підпункту 8.8.1 пункту 8.8 ст. 8, пункту 22.2 ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а також в порушення підпункту 4.1.2 пункту 4.1 ст. 4. підпункту 11.3.6 пункту 11.3 ст. 11, пункту 13.2 ст. 13 цього Закону не включив до валового доходу в податковому обліку за І квартал 2005 року нараховані відсотки за кредитним договором від 11.11.2004 р. № 68 у сумі 1156,40 грн. та не утримав податок з перерахованої Російському Ісламському Університету / резидент Російської Федерації / спонсорської допомоги в сумі 221000,00 рублів, що в еквіваленті складає 37077,17 грн.

В касаційних скаргах ЗАТ "Донгорбанк" та СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі просять скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині відмовлених / позивач / та задоволених / відповідач / позовних вимог, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Одночасно сторони заперечують проти задоволення скарги іншої сторони.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга ЗАТ "Донгорбанк" не підлягає задоволенню, а касаційна скарга СДПІ підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що податкове повідомлення-рішення від 18.01.2006 р. № 0000940828/2/953/10/22-013 про визначення ЗАТ "Донгорбанк" податкового зобов’язання за платежем із штрафних / фінансових / санкцій за податком на додану вартість у сумі 4244,56 грн. було направлено позивачу за результатами розгляду ДПА у Донецькій області скарги позивача стосовно податкового повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі від 06.09.2005 р. № 0000940828/0/27164/10/22-013 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 1258,00 грн. / основний платіж / та накладення на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" штрафних / фінансових / санкцій у сумі 1477,90 грн. в процедурі апеляційного узгодження вказаного податкового зобов’язання.

Рішенням ДПА у Донецькій області від 29.12.2005 р. зазначене податкове повідомлення-рішення було скасоване в частині донарахованого податку в сумі 1258,00 грн. з одночасним збільшенням суми штрафних / фінансових / санкцій на підставі на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" на 2766,66 грн.

Відповідно до положень зазначеного підпункту передумовою застосування встановлених ним штрафних /фінансових / санкцій є донарахування контролюючим органом суми податкового зобов’язання платника податків, що випливає із правила цього підпункту щодо визначення розміру штрафних / фінансових / санкцій у відсотках від суми недоплати / заниження / податкового зобов’язання платником податків.

З огляду на те, що податковим повідомленням-рішенням від 18.01.2006 р. 0000940828/2/953/10/22-013 податок не донарахований, висновок судів попередніх інстанцій про невідповідність цього податкового повідомлення-рішення підпункту 17.1.3 пункту 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а відтак і про його недійсність відповідає правильному застосуванню зазначеної норми матеріального права.

Згідно з пунктом 13.1 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності / у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях / оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. До таких доходів відносяться, зокрема доходи у вигляді благодійних внесків та пожертв на користь нерезидентів / підпункт "і" цього пункту /.

Відповідно до пункту 13.2 вказаної статті резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від проведення господарської діяльності / у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях /, крім доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.6 цієї статті, зобов’язані утримувати під час виплати такого доходу та додатково сплачувати податок на репатріацію доходів у розмірі 15% від суми такого доходу за рахунок такої виплати, якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Статтею 20 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків від 08.02.1995 р., ратифікованої Законом України від 06.10.1995 р. № 369\95-ВР / набрала чинності з 03.08.1999 р. /, доходи, які виникають з джерел у Договірній Державі і які не оговорені окремими статтями цієї Угоди / статті 5-19 /, можуть оподатковуватися у цій Державі.

Благодійні внески та пожертви окремими статтями Угоди не оговорені.

Порівняльний аналіз тих статей Угоди, якими встановлено імператив щодо оподаткування доходів лише у певній з визначених цими статтями Договірній Державі / зокрема, пункту 1 ст. 7 щодо оподаткування прибутку підприємства Договірної Держави лише в цій Договірній Державі. Якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво /, з правилом статті 20 Угоди, яка встановлює альтернативний порядок оподаткування передбачених нею доходів з огляду на наведені приписи пунктів 13.1 та 13.2 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" свідчить про обов’язок резидента України утримати податок на репатріацію доходів, які передбачені статтею 20 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків, при їх виплаті резиденту Російської Федерації. Відсутність імперативного регулювання в міжнародній угоді означає, що діє імператив, який встановлений національним законодавством.

З врахуванням зазначеного суди першої та апеляційної інстанцій правомірно відмовили в задоволенні позову про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 18.01.2006 р. № 0000920828/2/938/10/22-013 про визначення податкового зобов’язання за платежем з податку на репатріацію доходів нерезидентів в сумі 5561,57 грн. та штрафних / фінансових / санкцій у сумі 11123,14 грн. у зв’язку з не оподаткуванням позивачем доходу, виплаченого Російському Ісламському Університету в вигляді спонсорської допомоги в сумі 221000,00 руб. /або 37077.17 грн./ в грудні 2002 року.

За визначенням пункту 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу / валові витрати / - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів /робіт, послуг/, які придбаваються /виготовляються/ таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених / нарахованих /протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції / робіт, послуг / і охороною праці, в том числі витрати з придбання електричної енергії / включаючи реактивну /, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті / підпункт 5.2.1 пункту 5.2 ст. 5 /.

Серед таких обмежень пунктом 5.4 цієї статті встановлені особливості віднесення витрат подвійного призначення до складу валових витрат платника податку, зокрема включення до валових витрат витрат платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні для виконання професійних обов’язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України / підпункт 5.4.1 цього пункту /. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.08.1997 р. № 462-р (462-97-р) встановлено, що до валових витрат виробництва та одягу включаються згідно з підпунктом 5.4.1 статті 5 закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні для виконання професійних обов’язків, а також продуктами спеціального харчування відповідно до переліку та норм, встановлених чинними нормативно-правовими актами.

Пунктом 5 Переліку заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення яких включаються до валових витрат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 р. № 9 94 (994-2003-п) , передбачено забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям та засобами індивідуального захисту відповідно до встановлених норм / включаючи забезпечення мийними засобами та засобами, що нейтралізують небезпечну дію на організм або шкіру шкідливих речовин, у зв’язку з виконанням робіт, які не виключають можливості забруднення цими речовинами /.

Згідно з Положенням про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, затвердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 20.10.1996 р. № 170, забезпечення працівників спеціальним одягом та спеціальним взуттям здійснюється як захід охорони здоров’я працівників від впливу шкідливих для здоров’я факторів виробництва.

Таким чином, подвійне призначення витрат на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні для виконання професійних обов’язків, полягає в тому, що такі витати, як особливий вид витрат на охорону праці, включаються до валових витрат лише у разі їх зв’язку з охороною здоров’я працівників.

За встановленого в судовому процесі факту відсутності вказаного зв’язку витрат позивача на придбання форми для працівників банку суди попередній інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність законних підстав для включення позивачем таких витрат до валових витрат в податковому обліку за 2004 рік та за І квартал 2005 року, а також для нарахування на вартість таких витрат амортизаційних відрахувань в податковому обліку за ІУ квартал 2002 року, 2003 рік та І квартал 2004 року.

Відповідно до підпункту 5.3.2 пункту 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов’язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Згідно з підпунктом 8.8.1 пункту 8.8 ст. 8 вказаного Закону у разі коли договір оперативного лізингу / оренди / зобов’язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об’єкта оперативного лізингу / оренди /, частина вартості таких поліпшень у складі витрат, що перевищують суму на поліпшення основних фондів, визначену згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 цієї статті, включається таким орендарем до балансової вартості відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об’єкт лізингу / оренди /.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) та деяких інших законодавчих актів України" від 25.03.2005 р. № 2505-ІУ (2505-15) , який вступив в силу з 31.03.2005 р., пункт 22.2 ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" був викладений в редакції, згідно якої встановлено, що в 2005 році віднесення до валових витрат будь-яких витрат, передбачених абзацом першим підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону, та пов’язаних з поліпшенням основних фондів 2-4 групи, що підлягають амортизації. У тому числі витрат на поліпшення орендованих основних фондів, здійснюється у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості 2-4 групи основних фондів станом на початок звітного періоду, а по об’єктах основних фондів 1 групи до валових витрат включаються витрати, що не перевищують суму у розмірі 10 відсотків до балансової вартості об’єкта, що ремонтується, станом на початок звітного періоду.

Пунктом 2 Перехідних положень Закону України від 25.03.2005 р. № 2505-ІУ (2505-15) передбачено, що норми цього Закону стосовно оподаткування прибутку підприємств поширюються на результати фінансово-господарської діяльності платника податку за наслідками податкового періоду. На який припадає дата набрання чинності цим Законом.

Дійшовши правильного висновку, що позивач безпідставно з огляду на вимоги пункту 22.2 ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" включив до валових витрат в податковому обліку за І квартал 2005 року витрати в сумі 202969,22 грн. на поліпшення об’єкту основних фондів 1 групи / орендованого приміщення для розміщення відділення у м. Єнакієве / як таких, що не перевищують 10 відсотків сукупної вартості основних фондів цієї групи на початок вказаного звітного періоду, суди попередніх інстанцій разом з тим не звернули увагу, що цим пунктом врахування балансової вартості об’єктів орендованих основних фондів для визначення граничного розміру витрат на поліпшення основних фондів з метою включення їх до валових витрат передбачено лише для основних фондів 2-4 групи. У зв’язку з цим суди попередніх інстанцій помилково визнали правомірним включення позивачем до валових витрат 1578,63 грн. вартості поліпшень орендованого приміщення та необґрунтовано визнали неправомірним донарахування позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 394,66 грн. та накладення штрафних / фінансових / санкцій у сумі 170,00 грн., що є підставою для задоволення касаційної скарги СДПІ у частині відповідних доводів.

Доводи ж касаційної скарги відповідача про порушення судами першої та апеляційної інстанцій підпункту 8.2.2 пункту 8.2, підпункту 8.6.1 пункту 8.6 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у зв’язку із задоволенням позову в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 18.01.2006 р. № 0000930828/2/939/10/22-013 в сумі 53262,30 грн. донарахованого податку на прибуток та штрафних / фінансових / санкцій в сумі 35259,29 грн. не можуть бути визнані підставними, оскільки відповідно до Положення про порядок нарахування амортизації основних засобів, необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів у системі Національного банку України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 22.11.2002 р. № 446, система охоронно-тривожної сигналізації та система пожежної сигналізації відносяться до основних засобів 2 групи з кодами 240400 та 240260 відповідно. Суди правильно застосували вказані норми матеріального права та визнали правомірним нарахування позивачем в податковому обліку за 2003 рік – І квартал 2005 року амортизаційних відрахувань на вартість витрат по влаштуванню сигналізації норм амортизації, встановлених для основних фондів 2 групи, а не 1 групи.

Встановивши факт заниження позивачем в податковому обліку за І квартал 2005 року заниження валового доходу на 1156,40 грн., що відповідає сумі нарахованих процентів по кредитному договору від 11.11.2004 р. № 68, та факт виправлення помилки щодо заниження валових витрат за цей же звітний період на 14673,18 грн. шляхом включення цієї суми до валових витрат в декларації про доходи підприємства за І півріччя 2005 року, поданої до податкової інспекції 22.08.2005 р., тобто після закінчення перевірки, а не шляхом подання уточнюючого розрахунку до декларації за І квартал 2005 року, щоб дозволило врахувати цю суму валових витрат при розрахунку об’єкта оподаткування за цей звітний період, суд обґрунтовано визнав правомірним донарахування позивачу податку в сумі 289,00 грн. із вказаної суми процентів.

З огляду на вище вказане порушення судами першої та апеляційної інстанцій пункту 22.2 ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ухвалені у справі судові рішення в частині позовних вимог стосовно податкового повідомлення-рішення від 18.01.2006 р. № 0000930828/2/939/10/22-013 підлягають зміні із зменшенням суми донарахованого податку, на яку задоволено позов, на 394,66 грн. та суми штрафних / фінансових / санкцій на 170,00 грн.

В частині ж податкових повідомлень-рішень від 18.01.2006 р. № 0000940828/2/953/10/22-013 та № 0000920828/2/938/10/22-013 судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 22-3, 224, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Донгорбанк" залишити без задоволення, касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку задовольнити частково.

Змінити постанову господарського суду Донецької області від 11.04.2004р. та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 19.06.2006р.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку від 18.01.2006р. № 0000930828/2/939/10/22-013 в частині визначення ЗАТ "Донгорбанк" податкових зобов’язань з податку на прибуток у сумі 53262,30 грн. та штрафних /фінансових/ санкцій у сумі 35259,29 грн.