колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Головчук С.В., Гуріна М.І., Кобилянського М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2) до прокуратури Одеської області про стягнення грошової допомоги за касаційною скаргою прокуратури Одеської області на рішення Ізмаїльського міського суду Одеської області від 3 жовтня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 січня 2004 року,

В лютому 2002 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 1 жовтня 1998 року йому призначено пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру". При звільненні з органів прокуратури грошова допомога за 27 повних років роботи позивачу не виплачувалась. Просив стягнути з прокуратури Одеської області грошову допомогу, яка надається в разі виходу на пенсію за вислугу років, передбачену пунктом 15 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру"в редакції від 12 липня 2001 року, в розмірі 16 832,82 грн.

Рішенням Ізмаїльського міського суду Одеської області від 3 жовтня 2003 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 січня 2004 року у задоволенні апеляційної скарги прокурора м. Ізмаїл Одеської області було відмовлено, а рішення Ізмаїльського міського суду Одеської області від 3 жовтня 2003 року залишено без змін.

Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій виходили з того, що положення частини 18 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" поширюється на позивача, тому грошова допомога підлягає стягненню.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 квітня 2005 року у зв’язку зі смертю ОСОБА_1 (свідоцтво про смерть НОМЕР_1 від 26 квітня 2004 року) замінено позивача його правонаступником –дружиною ОСОБА_2.

Вказуючи на допущені, на прокуратури Одеської області, судами неповне з’ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та закрити провадження в справі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що наказом прокурора Одеської області № 96 від 28 вересня 1998 року ОСОБА_1 звільнено з посади старшого помічника прокурора м. Ізмаїл Одеської області з 1 жовтня 1998 року у зв’язку з виходом на пенсію відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру". Стаж роботи в органах прокуратури складав 27 років 9 місяців 23 дні.

Відповідно до частини 15 статті 50-1 Закону "Про прокуратуру", в редакції від 12 липня 2001 року, прокурорам і слідчим у разі виходу на пенсію за вислугою років чи по інвалідності виплачується грошова допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи прокурором, слідчим прокуратури чи на посадах у науково-навчальних закладах прокуратури.

Частиною 18 статті 50-1 Закону положення цієї статті поширено також на пенсіонерів з числа працівників прокуратури, яким до набрання чинності цим Законом призначена пенсія за віком, вислугою років або за інвалідністю безпосередньо з прокурорсько-слідчих посад і посад у науково-навчальних закладах, незалежно від часу виходу на пенсію, за умови наявності у них стажу роботи, передбаченого цією статтею.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з утратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Задовольняючи позов, суди невірно застосували до спірних правовідносин частину 18 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" щодо виплати грошової допомоги працівникам прокуратури, які звільнилися до введення в дію Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру" (2663-14) , оскільки зі змісту закону вбачається, що зазначена грошова допомога виплачується особам, які виходять на пенсію після набрання чинності Законом, що передбачає право на таку допомогу.

Як вбачається зі свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 26 квітня 2004 року позивач по справі помер.

Відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 1219 Цивільного кодексу України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.

Оскільки у поданій позовній заяві заявлені вимоги про визнання права на виплату грошової допомоги, встановленої законом, зазначені права не входять до складу спадщини, а тому правонаступництво у цій справі не допускається.

Згідно з частиною 1 статті 228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини 1 статті 157 визначено, що суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Керуючись статтями 157, 210, 220, 222, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокуратури Одеської області задовольнити.

Рішення Ізмаїльського міського суду Одеської області від 3 жовтня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 січня 2004 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області про стягнення грошової допомоги закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.