Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя

на постанову господарського суду Запорізької області від 11 серпня 2006 року

та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 08 листопада 2006 року

у справі № 13/197/06-АП

за позовом Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Олас",

2. Відкритого акціонерного товариства "Запорізький комбінат будматеріалів"

про визнання договору недійсним та стягнення сум, -

У березні 2006 року ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя звернулась до суду з позовом про визнання недійсною угоду № 06/10 від 06 жовтня 2003 року, укладену між ТОВ "Олас" та ВАТ "Запорізький комбінат будматеріалів", на суму 1117, 63 грн. та стягнення з ВАТ "Запорізький комбінат будматеріалів" в дохід держави 1117, 63 грн. вартості отриманих від ТОВ "Олас" послуг та стягнення з ТОВ "Олас" на користь ВАТ "Запорізький комбінат будматеріалів" 1117, 63 грн.

Постановою господарського суду Запорізької області від 11 серпня 2006 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 08 листопада 2006 року постанову господарського суду Запорізької області від 11 серпня 2006 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та неповне з’ясування обставин, що мають суттєве значення для справи, просить скасувати постанову господарського суду Запорізької області від 11 серпня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 08 листопада 2006 року, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу ВАТ "Запорізький комбінат будматеріалів", посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є такими, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а касаційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, просить постанову господарського суду Запорізької області від 11 серпня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 08 листопада 2006 року залишити без змін, а касаційну скаргу ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

06 жовтня 2003 року між ТОВ "Олас" та ВАТ "Запорізький комбінат будматеріалів" було укладено договір комісії № 06/10.

Згідно з п. 1 цієї угоди ВАТ "Запорізький комбінат будматеріалів" (комітент) доручає, а ТОВ "Олас" (комісіонер) зобов’язується за дорученням ВАТ "Запорізький комбінат будматеріалів" за винагороду здійснити для комітента від свого імені зовнішньоекономічні угоди по продажу на експорт товару, переданого комітентом комісіонеру та перерахованого в додатках до цього договору. Якість та кількість товару визначаються окремо для кожної партії товару в додатках до наведеного договору.

За виконання доручення згідно умов договору комітент сплачує комісіонеру винагороду в розмірі 0, 12 % (в тому числі податок на додану вартість) від фактурної вартості товару, вказаної у графі 22 експортної вантажної митної декларації.

Відповідно до додатку № 1 до договору № 06/10 від 06 жовтня 2003 року комітент доручає комісіонеру здійснити продаж за зовнішньоекономічним контрактом напівфабрикатів з нержавіючої сталі марки ХН38ВТ, код по ТН ЗЕД 7218100000, в кількості 28, 1 тон (ціна за одну тону 18 020, 00 грн.) на загальну суму 506 362, 00 грн.

Згідно з актом прийому-передачі № 1 до договору комісії від 06 жовтня 2003 року № 06/10 комітент передав зазначений товар комісіонеру.

Комісіонером на виконання договору комісії надано звіт про виконані роботи від 17 листопада 2003 року, в якому зазначено, що ТОВ "Олас" уклало з підприємством "Greendown B.V." (Голландія) договір від 20 вересня 2003 року № 20/09 на поставку напівфабрикатів із нержавіючої сталі марки ХН38ВТ в кількості 28, 1 тон (ціна за одну тону 18 020, 00 грн.) на загальну суму 506 362, 00 грн.

Товар було поставлено підприємству "Greendown B.V." (Голландія) згідно вантажної – митної декларації від 20 жовтня 2003 року.

ВАТ "Запорізький комбінат будматеріалів" платіжним доручення № 913 від 08 грудня 2003 року перерахувало ТОВ "Олас" суму винагороди згідно договору комісії № 06/10 в розмірі 1 117, 63 грн.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 березня 2005 року у справі № 2-632/05 були визнані недійсними статут та установчій договір ТОВ "Олас" з моменту його складання, а також свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Олас" № 33915330 з дня його видачі, скасовано державну реєстрацію ТОВ "Олас".

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 січня 2006 року у справі № 2-632/05 рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 березня 2005 року скасовано.

Ухвалою від 23 січня 2006 року провадження у справі № 2-632/05 закрито.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 січня 2006 року у справі № 2-632/05 рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 березня 2005 року було скасовано, а ухвалою від 23 січня 2006 року провадження у справі № 2-632/05 закрито, а тому підстави, на які позивач посилався в обґрунтування свого позову, відсутні. Інші підстави в обґрунтування позовних вимог позивачем під час судового розгляду не заявлені та в матеріалах справи відсутні.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив з того, що відповідачем не було доведено те, що, укладаючи договір № 6/10 від 06 жовтня 2003 року, ТОВ "Олас" та ВАТ "Запорізький комбінат будматеріалів" діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства та мали умисел на це.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Позивач в обґрунтування своїх вимог посилався на положення ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР.

Відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР, який втратив чинність з 01 січня 2004 року, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави. Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинності 01 січня 2004 року, серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій аналогічних тим, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР. За змістом ст. 228 Цивільного кодексу України наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок, є двостороння реституція.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України цей Кодекс має зворотну дію в часі лише у випадках, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність.

Таким чином, обґрунтування позовних вимог нормами, які були чинними на момент укладення та виконання угоди, але не були передбачені Цивільним кодексом України (435-15) на день звернення до суду є помилковим.

Разом з тим, такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України (436-15) , який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Однак санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, також не могли бути застосовані судами попередніх інстанцій враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов’язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а у разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України).

Положеннями пункту 5 розділу ІX Господарського кодексу України (436-15) передбачено, що положення цього Кодексу щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов’язань, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються лише у разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення.

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя підлягає залишенню без задоволенню, а постанова господарського суду Запорізької області від 11 серпня 2006 року та ухвала Запорізького апеляційного господарського суду від 08 листопада 2006 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову господарського суду Запорізької області від 11 серпня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 08 листопада 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.