Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова на рішення Господарського суду Львівської області від 26.10.2004р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2004 р.

у справі № 5/2296-19/294

за позовом Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Львівський комбінат хлібопродуктів"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,-

В серпні 2004 року Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Львівський комбінат хлібопродуктів" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 12.07.2004р. № 0003262320/0/17158.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що спірне податкове повідомлення – рішення підлягає визнанню недійсним, оскільки з відповідним актом перевірки, на підставі якого воно було прийнято, позивач ознайомлений не був, примірник акту перевірки підприємству не вручений та не відправлений поштою. Крім того, й саме податкове повідомлення-рішення не відповідає вимогам закону, з огляду на те, що в ньому не вказано підстава для нарахування податкового зобов’язання, відсутнє посилання на норми податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов’язань.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.10.2004 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2004р., позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення – рішення від 12.07.2004р. № 0003262320/0/17158.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган оскаржив їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказані рішення з мотивів порушення судом норм матеріального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в установленому ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в червні – липні 2004 року податковим органом проведено позапланову перевірку Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Львівський комбінат хлібопродуктів" з питань відшкодування із бюджету податку на додану вартість за травень 2004 року.

За результатами проведеної скаржником вказаної вище перевірки відповідачем 08.07.2004 року складено відповідний Акт № 583/23-4/00952048.

На підставі вказаного Акта, скаржником 12.07.2004 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0003262320/0/17158, яким визначено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 119682 грн.

Під час проведеної Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова зазначеної вище перевірки, на думку податкового органу, встановлено порушення п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем до його складу включено витрати по сплаті податку, не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в чинній редакції на час прийняття податкового повідомлення-рішення) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим пунктом документами.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що викладений в зазначеному акті відповідачем висновок про відсутність податкових накладних по сплаті податку на додану вартість спростовується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими їх копіями та записом про наявність вказаних податкових накладних в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг).

Відповідні докази відсутності первинних документів у позивача чи неподання їх його посадовими особами під час проведення перевірки відповідачем не надано судам попередніх інстанцій.

Таким чином, оскільки суми податку на додану вартість, сплачені позивачем при придбанні товару підтверджені документально, а наявні в матеріалах справи копії податкових накладних відповідають вимогам п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", суд касаційної інстанції погоджується з правомірністю висновків судів попередніх інстанції відносно того, що позивачем вказана вище сума податку на додану вартість правомірно включена до сформованого ним у звітному періоді податкового кредиту.

Крім того, відповідно до п.п. б) п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначати суму податкового зобов’язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях. А згідно п.п. в) цього підпункту, контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначати суму податкового зобов’язання платника податків у разі якщо внаслідок проведення камеральної перевірки виявлено арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов’язання.

Згідно з п. 6.1 ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли сума податкового зобов’язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначається підстава для такого нарахування.

Тобто, з аналізу наведених правових норм вбачається, що податкове зобов’язання може бути донараховано податковим органом або за наслідками документальної перевірки або за наслідками камеральної перевірки. Посилання податкового органу у даному випадку на обидва пункти вказаного Закону, як на підставу нарахування податкового зобов’язання є суперечливими та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованістю висновків судів попередніх інстанцій відносно того, що оскаржене податкове повідомлення-рішення не відповідає вимогам п. 6.1 ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Також судами першої та апеляційної інстанцій правомірно встановлено те, що відповідачем Акт перевірки складений з порушеннямп. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності – юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом ДПА України від 16.09.2002 року за №429 (z1023-02) , оскільки позивач з даним Актом перевірки ознайомлений не був, а докази його вручення або направлення платнику податків з поштовим повідомленням в матеріалах справи відсутні.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зроблених у відповідності з вище переліченими нормами матеріального права.

Згідно з ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Відхилити касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова.

Рішення Господарського суду Львівської області від 26.10.2004р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2004р. у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .