Вищий адміністративний суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області про визнання дій незаконними, стягнення разової грошової допомоги до 5 травня,

ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач зазначила, що їй, як учаснику війни, відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу у розмірі 3 мінімальних пенсій за віком. Посилаючись на те, що такі виплати у 2005-2007 роках проводилися не в повному обсязі, позивач просила визнати такі дії відповідача незаконними, стягнути з відповідача на її користь недоотриману разову допомогу.

Постановою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 квітня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2009 року постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 квітня 2008 року скасовано, позов задоволено частково: зобов’язано відповідача виплатити позивачу недоплачену щорічну грошову допомогу до 5 травня за 2007 рік у сумі 1 175 грн 00 коп.

Не погоджуючись з рішенням суд апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу на нього. Посилаючись на порушення судом норм матеріального права, відповідач просить спірне рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заперечень не надійшло.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що позивач є учасником війни та відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"має право на щорічну грошову допомогу до 5 травня у розмірі 3 мінімальних пенсій за віком.

Виплата вказаної допомоги у 2007 році проводилась позивачу в розмірах, встановлених Законом України "Про Державний бюджет на 2007 рік" (489-16) .

Задовольняючи позов суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення щорічної грошової допомоги за 2007 рік.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду.

Судами правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти ( Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та Закони України "Про Державний бюджет України на 2007 рік (489-16) ), які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня.

Отже для вирішення цього спору необхідно визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню.

Згідно з ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше. Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) був прийнятий пізніше, а тому його норми мають пріоритет над нормами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Посилання судів на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) , яким визнані неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , не приймаються судом касаційної інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.

На момент виникнення спірних відносин, а саме: на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів, - положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) були діючими, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2009 року скасувати та залишити в силі постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 квітня 2008 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .