К-30033/06 Про визнання недійсним господарського зобов'язання - 09.07.2008 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції до приватного підприємства "АТОС" та приватного підприємства "ЕНЕР-ТЕК" про визнання недійсним господарського зобов'язання за касаційною скаргою Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 7 серпня 2006 року,

У квітні 2006 року Алчевська ОДПІ звернулася до суду з позовом до приватного підприємства "АТОС" та приватного підприємства "ЕНЕР-ТЕК" про визнання недійсним господарського зобов'язання, яке виникло між відповідачами на підставі договору субпідряду №12, укладеного між ними 5 липня 2004 року, предметом якого було будівництво будівлі корпусу учбового центру відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації та у визначений цим договором термін . Свої вимоги позивач мотивував тим, що оскільки стороною у зобов'язанні було підприємство, яке є фіктивним, договір є таким, що завідомо суперечить інтересам держави, оскільки укладений був з метою ухилення від сплати податків шляхом оформлення фіктивних документів. Позивач просив суд, визнати недійсним договір субпідряду, зобов'язати приватне підприємство "ЕНЕР-ТЕК" повернути приватному підприємству "АТОС" простий вексель вартістю 3003697, 20 грн., а в разі неможливості повернути вексель в натурі та стягнути з приватного підприємства "АТОС" на користь держави 3003697, 20 грн.

Постановою господарського суду Луганської області від 9 червня 2006 року позовні вимоги задоволено.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 7 вересня 2006 року постанова суду першої інстанції скасована. Ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції змінивши судове рішення першої інстанції та задовольнити позовні вимоги, оскільки суди неправильно застосували норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши доводи касаційної скарги за матеріалами справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 5 липня 2004 між ПП "ЕНРЕ-ТЕК" та ПП "АТОС", відповідачами у справі, укладено договір субпідряду № 7 за умовами п 1.1 якого 2-й відповідач у справі прийняв на себе зобов'язання по будівництву будівлі корпусу учбового центру у відповідності ; з затвердженою проектно-кошторисною документацією та в установлений цим договором строк, а 1-й відповідач зобов'язався надати 2-му відповідачеві будівельний майданчик, проектно-кошторисну документацію, фінансувати будівництво та забезпечити необхідними будівельними та іншими матеріалами, прийняти закінчений будівництвом об'єкт та повністю оплатити вартість виконаних робіт. 4 жовтня 2004 року ПП "АТОС" видало на користь ПП "ЕНЕР-ТЕК" податкову накладну №737, в якій у графі "Номенклатура поставки товарів (робіт, послуг) продавця" вказано: "За виконання робіт згідно договору №7 ВІД 05.07.04 року", сума по накладній – 3003697, 20 грн., у тому числі ПДВ - 500616 20 грн.

Згідно акту приймання-передачі векселів, складного 8 жовтня 2004 року за участю директорів, ПП "АТОС" - Новікова Є.К. та ПП "ЕНЕР-ТЕК" - Шевченка В.М., ПП "АТОС" (Векселедавець) на погашення заборгованості по договору №7 від 5 липня 2004 року перед ПП "ЕНЕР-ТЕК" - передало, а останнє – прийняло вексель №643342260049 номінальною вартістю 3003697, 20 грн. ПП "АТОС" цей вексель отримало того ж дня, тобто 8 жовтня 2004 року, від ПП "Славянін-Білдінг", що підтверджується актом приймання передачі цього ж векселя, складеного між ПП "СлавянінБілдінг" (Векселедавець) та ПП "АТОС", при цьому призначення платежу (згідно акту) "погашення заборгованості по договору №12 від 2 липня 2004 року".

З 16 травня 2005 року по 27 травня 2005 року позивачем здійснена позапланова перевірка Приватного підприємства "АТОС" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку додану вартість за період з 26 лютого 2005 року по 31 березня 2005 року. Під час перевірки позивачем були направлені запити на проведення зустрічної перевірки ПП "ЕНЕР-ТЕК". За результатами зустрічної перевірки встановлено, що свідоцтво платника податку на додану вартість ПП "ЕНЕР-ТЕК" анульовано 14 вересня 2004 року.

Крім того було встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2004 року. У справі №2-10598/2004, за позовом Нашинець В.П. до ПП "ЕНЕР-ТЕК" - про визнання недійсним статуту ПП "ЕНЕР-ТЕК" від 03.09.2003 року та свідоцтва .№ 39046220 про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП "ЕНЕР-ТЕК", - визнані недійсними: установчі документи – статут ПП "ЕНЕР-ТЕК" від 03.09.03 року – з моменту внесення в Державний реєстр; свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП "ЕНЕР-ТЕК" №39046220 – з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість. ПП "ЕНЕР-ТЕК" засновано громадянином Нашинець В.П., за проханням громадянина Пушкарьова О.І. Сам засновник Нашинець В.П. участі в діяльності цього підприємства не приймав. Рішенням господарського суду м. Києва від 11 квітня 2005 року у справі №6/325 за позовом ДПІ у Шевченківському районі м. Києва до ПП "ЕНЕР-ТЕК" припинено ПП "ЕНЕР-ТЕК", у зв'язку з тим, що відповідач протягом періоду, що перевищує 1 рік не звітує до податкових органів.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що на момент здійснення угоди ПП "ЕНЕР-ТЕК" був самостійною юридичною особою, яка включена в Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України, поставлена на облік в податковій Інспекції і в установленому порядку зареєстрована платником податку на додану вартість. Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинність 1 січня 2004 року, серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій аналогічних тим, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР. Разом з тим, такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України (436-15) .

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, який набрав чинність з 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом ч. 1 ст. 208 ГК України застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

Частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України.

Враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність податковою інспекцією того, що спірний договір укладений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зроблений з дотриманням вимог чинного законодавства.

Враховуючи те, що посилання позивача в касаційній скарзі на порушення судом норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивоване і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.