Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого, судді - Смоковича М.І.,

Суддів - Весельської Т.Ф.,

Горбатюка С.А.,

Мироненка О.В.,

Чумаченко Т.А.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1 до Львівської виправної колонії № 48 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області про стягнення заборгованості з заробітної плати,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 31 грудня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 19 квітня 2004 року, -

У листопаді 2003 року ОСОБА_1 звернувся до Львівської виправної колонії № 48 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області з позовом про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні зі служби, в сумі 987 гривень 04 копійки, а також середнього заробітку за період з 13 жовтня 2003 року по 30 грудня 2003 року в розмірі 1473 гривні 63 копійки, в зв'язку з тим, що відповідач в установлений статтею 116 Кодексу законів про працю України строк не видав йому трудову книжку та не провів розрахунок.

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 31 грудня 2003 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 квітня 2004 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Львівської виправної колонії № 48 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з заробітної плати та грошової компенсації за невикористану відпустку в розмірі 987 гривень 04 копійки, а також стягнуто на користь держави судові витрати в сумі 51 гривні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України, який передав її у порядку, визначеному пунктом 10 "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , Вищому адміністративному суду України для вирішення.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині незадоволених позовних вимог та прийняття в цій частині нового рішення про їх задоволення.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Справа розглянута судами попередніх інстанцій до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , а тому суд касаційної інстанції перевіряє додержання норм матеріального і процесуального права, що діяли на час розгляду справи.

Судами встановлено, що наказом від 6 жовтня 2003 року № 37о/с капітан внутрішньої служби ОСОБА_1 був звільнений зі служби в органах кримінально виконавчої системи з 13 жовтня 2003 року за статтею 67 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (114-91-п) .

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди підставно виходили з того, що ОСОБА_1 при звільненні зі служби не була в повному обсязі виплачена заробітна плата та грошова компенсація за невикористану відпустку в 2002-2003 роках, розмір якої складає 987 гривень 04 копійки. Зазначена обставина не заперечувалася й відповідачем.

Що ж стосується вимог про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку з заробітної плати та видачі трудової книжки позивачу, то суди обґрунтовано відмовили в їх задоволенні з тих підстав, що здійснення такої виплати передбачено Кодексом законів про працю України (322-08) , положення якого не поширюється на спірні правовідносини, оскільки передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що, вирішуючи наявний у справі спір, суди в повному обсязі встановили права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірили їх доводи, дали їм належну правову оцінку та прийняли рішення, що відповідають вимогам закону. Висновки судів обґрунтовані та підтверджені наявними у справі доказами, а також поясненнями самих сторін.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України, у разі, якщо суди при розгляді справи не порушили норми матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції залишає прийняті ними рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення,

З огляду на викладене, керуючись статтями 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Сихівського районного суду міста Львова від 31 грудня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 19 квітня 2004 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.