Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Брайка А.І.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судових засідань: Ликовій В.Б.,

розглянувши касаційну скаргу Краснодонської об’єднаної державної податкової інспекції Луганської області

на постанову Господарського суду Луганської області від 22.09.2006 року

та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 21.11.2006 року

у справі № 8/535н-ад

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Трест "Луганськшахтопрохідка" в особі центральних електромеханічних майстерень – структурного підрозділу ВАТ "Трест "Луганськшахтопрохідка"

до Краснодонської об’єднаної державної податкової інспекції Луганської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

У липні 2006 року позивач звернувся до Господарського суду Луганської області з позовною заявою про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Краснодонської ОДПІ від 06.02.2006 року.

Постановою Господарського суду Луганської області від 22.09.2006 року, залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 21.11.2006 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення Краснодонської ОДПІ Луганської області № 000075164/0/0 від 06.02.2006 року на суму 1176,00 грн.; визнано частково протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення відповідача № 000074164/0/0 від 06.02.2006 року та встановлено, що сума штрафу, яка підлягає стягненню з позивача як платника податку на прибуток підприємств становить 42351,03 грн. В іншій частині провадження у справі закрито.

Рішення судів попередніх інстанції мотивовані тим, що штрафні санкції за порушення строків узгоджених податкових зобов’язань за своєю правовою природою є адміністративно-господарськими санкціями, а тому при їх застосування повинні враховуватись положення ст. 250 Господарського кодексу України, оскільки Законом України № 2181-ІІІ (2181-14) не передбачено іншого.

В касаційній скарзі Краснодонська ОДПІ Луганської області просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважає, що у зв’язку з тим, що штрафи, які застосовують органи ДПС до платників податків відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181-ІІІ безпосередньо пов’язані з податковими зобов’язаннями платника податків, то до таких штрафів повинні застосовуватися строки давності, передбачені ст. 15 Закону України № 2181-ІІІ.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що Краснодонською ОДПІ Луганської області здійснено тематичну перевірку ЦЕММ з питання несвоєчасної сплати узгодженої суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість протягом граничних строків, визначених Законом України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ (2181-14) , за результатами якої складено акт № 220 від 06.02.2006 року.

На підставі акту перевірки відповідачем 06.02.2006 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 000074164/0/0, згідно якого на підставі підпункту 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ (надалі - Закон України № 2181-ІІІ (2181-14) ) за порушення термінів сплати узгодженого податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 429478,10 грн. до позивача застосовано штраф у розмірі 50 відсотків вказаної суми – 214739,05 грн., та податкове повідомлення-рішення №0000075164/0/0, згідно якого на підставі підпункту 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181-ІІІ за порушення термінів сплати узгодженого податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 5880,00 грн. до позивача застосовано штраф у розмірі 20 відсотків вказаної суми - 1176,00 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій визнали протиправними оскаржувані податкові повідомлення-рішення в частині нарахування штрафних санкцій, здійсненого поза межами строку, передбаченого ст. 250 ГК України.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Так, з огляду на систему законодавства України вищу юридичну силу має Конституція України (254к/96-ВР) та Закони України, на підставі та на виконання яких уповноваженими державою органами приймаються підзаконні нормативні акти, які більш детально регулюють визначені в Законі правовідносини і також мають юридичну силу в регулюванні питання, для якого його прийнято.

У преамбулі Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) зазначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

У відповідності до п. 1.2 ст.1 зазначеного Закону податкове зобов’язання – зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України, а за змістом п. 1.3 ст. 1 даного Закону податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійне узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, визнається податковим боргом.

Згідно п. 17.3 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Отже, суму штрафних санкцій, визначена відповідачем в оспорюваних податкових повідомленнях-рішеннях, є податковим зобов’язанням позивача як платника податків, а строки давності їх застосування для нарахування податкових зобов’язань, визначаються виключно положеннями ст. 15 Закону України № 2181-ІІІ.

Звертаючи увагу на помилковість міркувань позивача, необхідно зазначити, що відповідно до абзацу 6 п. 1 ст. 4 Господарського кодексу України не є предметом регулювання цього Кодексу адміністративні та інші відносини управління за участі суб’єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання.

Таким чином, і правовідносини, що розглядаються, де орган державної влади в особі органу державної податкової інспекції безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання, не можуть бути предметом регулювання Господарського кодексу України (436-15) .

Згідно п. 1 ст. 250 зазначеного Кодексу, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Тобто, можливість встановлення інших строків застосування адміністративно-господарських санкцій, прямо передбачених законодавчо, також встановлюється положеннями п. 1 ст. 250 ГК України.

Відповідно до пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Враховуючи наведену норму даного Закону, податковий орган має право застосувати штрафні (фінансові) санкції за порушення податкового законодавства протягом 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов’язання.

Отже, відповідачем правомірно нараховано штрафні (фінансові) санкції за несвоєчасну сплату позивачем до бюджету задекларованих сум ПДВ в межах 1095-денного строку.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 4 ст. 71 КАС України суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій в порушення зазначеної статті Кодексу не досліджувались первинні платіжні документи на підтвердження факту сплати податків, з яких би вбачалось порушення термінів сплати узгоджених податкових зобов'язань, призначення платежу та не досліджено, чи мало місце зміна призначення платежів.

Таким чином, господарські суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Краснодонської об’єднаної державної податкової інспекції Луганської області задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Луганської області від 22.09.2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 21.11.2006 року у справі № 8/535н-ад – скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.