Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Брайка А.І.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Запоріжжя

на постановуЗапорізького апеляційного господарського суду від 27.07.2005 року

та рішенняГосподарського суду Запорізької області від 27.12.2004 року

по справі№24/429

за позовомПриватного підприємства "Амадей"

доДержавної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Запоріжжя

провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

У жовтні 2004 року Приватне підприємство "Амадей" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Запоріжжя про скасування рішення про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 17.03.2004 року № 0000232302/0 про нарахування податкових зобов'язань у сумі 88 479 грн. (у тому числі податок на додану вартість – 58 986 грн., штрафні (фінансові) санкції – 29 493 грн.).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.12.2004 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 27.07.2005 року позов задоволено частково: визнано спірне податкове повідомлення-рішення недійсним у частині стягнення суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 56 939 грн. та штрафних санкцій у сумі 28 470 грн., в частині податкових зобов'язань зі сплати цього податку у сумі 2 047 грн. і штрафних санкцій у сумі 1 023 грн. залишено в силі.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позову, оскільки вважає, що рішення та постанову було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було невірно застосовано положення п.4.1, п.4.2 ст.4, п.п.7.4.1, 7.4.4 п.7.4, п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97- ВР (далі - Закон № 168/97)

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки позивача на предмет дотримання ним вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2001 року по 31.12.2003 року, складено акт від 15.03.2004 року № 17/23-2/24513661. На підставі акту, відповідно до п. 4.1, п. 4.2 ст. 4, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.4.4 п. 7.4, п.п. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР та ст. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ, позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 88479грн.00коп. (з яких: 58986грн.00коп. – основний платіж, 29493грн.00коп. – штрафні (фінансові) санкції.

За результатами апеляційного узгодження сум податкових зобов'язань в порядку, передбаченому п. 5.2 ст. 5 Закону № 2181, оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Як вбачається із матеріалів справи ПП "Амадей" відвантажено товару ПП ОСОБА_1 на суму 272148,03грн., (у т.ч. ПДВ 45357,97грн.), а оплачено через касу АЗС 103443,75грн., (у т.ч. ПДВ 17240,62грн.). Неоплачений відвантажений товар на суму 168704,28грн. (у т.ч. ПДВ 28117,38 грн.) та не рахується в заборгованості по бухгалтерському обліку, на думку відповідача, – є безоплатно наданий товар в порушення п. 4.2 ст. 4 закону України "Про податок на додану вартість", ПП "Амадей" не включено до податкового зобов'язання суми ПДВ по операції з безоплатної передачі товарів у сумі 28117,37грн., В порушення п. 5.1 ст. 5 закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ПП "Амадей" необґрунтовано віднесено до складу валових витрат податкової декларації з податку на прибуток за 3 кв. 2002 року – 140586,91грн. – вартість товарів (робіт, послуг) безоплатно наданих ПП ОСОБА_1 в звітному періоді, в порушення п.п. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97 підприємством віднесені до складу податкового кредиту суми ПДВ за отриманий товар, якій безоплатно наданий ПП ОСОБА_1 та безпідставно віднесено до складу податкового кредиту 22950грн.96коп.

Так, зважаючи на приписи п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 7.4.1, 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 1.23 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та враховуючи обставини, встановлені рішенням господарського суду Запорізької області від 17.12.2004 року по справі № 23/430, яким виявлено відсутність факту безоплатної передачі товару, а натомість мало місце укладання договору купівлі-продажу в усній формі, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності зменшення у липні, серпні та вересні 2002 року податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 22950,96грн. та збільшення у серпні та вересні 2002 року податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 28117,38грн. та, відповідно, щодо необґрунтованості застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 11476грн. та 14058грн.

Щодо збільшення податкових зобов'язань з ПДВ у листопаді 2003 року перевіркою встановлено, що у листопаді 2003 року виявлені розбіжності даних, відображених у книги обліку продажу товарів (робіт, послуг) з даними декларації про ПДВ за листопад 2003 року.

Враховуючи п. 4.5 Закону № 168/97 та п. 3.4 п.п. 5.3.1 Порядку заповнення та надання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №166 (z0250-97) . позивачем правомірно зменшено в декларації з ПДВ за листопад 2003 року суми ПДВ на 2963грн. у зв'язку з поверненням товару покупцем. А тому суди дійшли обґрунтованого висновку щодо безпідставності донарахування позивачу податкового зобов'язання за листопад 2003 року в сумі 2963грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 1482грн.

Щодо безпідставного віднесення до складу податкового кредиту у вересні 2002 року і квітні 2003 року сум ПДВ на загальну суму 2908грн.00коп. колегія суддів погоджується із висновком судів про те, що у відповідача були відсутні законні підстави збільшувати податкові зобов'язання позивача по ПДВ та нараховувати штрафні санкції, виходячи з положень п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а тому безпідставним слід вважати донарахування позивачу податкового зобов'язання в сумі 2908грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1454грн.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення .

Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 27.07.2005 року та рішення Господарського суду Запорізької області від 27.12.2004 року по справі № 24/429 такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Запоріжжя відхилити.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 27.07.2005 року та рішення Господарського суду Запорізької області від 27.12.2004 року по справі № 24/429залишити без змін.

Справу № 24/429 повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України .