Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді Бутенка В.I.,

суддів: Панченка О.I., Весельської Т.Ф., Сороки М.О., Штульмана I.В.,

при секретарі: Мацюк Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Житомирської області від 20 червня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Обласного центру по нарахуванню та виплаті пенсій і допомог Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації, Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі Житомирської області про стягнення невиплачених коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , -

встановила:

В серпні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому вказував, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії, проживає в зоні гарантованого добровільного відселення в м. Овруч Житомирської області і відповідно до статей 37, 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) (далі - Закон № 796-ХII (796-12) ) має право на одержання соціальних виплат, зокрема, - на грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 2.

Проте, такі виплати йому були проведені відповідачем у розмірах, менших, ніж це передбачено Законом №796-ХII (796-12) .

Просив стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Овруцької райдержадміністрації Житомирської області, на його користь 3435,10 грн. недоплачених коштів передбачених ст. 37 Закону №796-ХII (796-12) за період з 01.03.1996 р. по 01.07.2005 р. та недоплачені за той же період кошти, передбачені ст. 39 Закону №796-ХII (796-12) у розмірі 15513,30 грн.

Судом до участі у справі притягнуто Головне управління праці та соціального захисту населення Житомирської облдержадміністрації та Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі Житомирської області.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 13 квітня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково та стягнуто на його користь з Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації - 2288,10 грн. допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва, передбаченої ст. 37 Закону №796-ХII (796-12) .

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 20 червня 2006 року частково задоволено апеляційну скаргу УПФ України в Овруцькому районі та скасовано рішення суду першої інстанції. Ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю.

В касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить постановлене ним рішення скасувати, а постанову Овруцького районного суду від 13 квітня 2006 року - залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив з тих міркувань, що проведені позивачу виплати, передбачені Законом №796-ХII (796-12) , здійснені вірно, оскільки їх розмір відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) (далі - постанова КМ України № 836).

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Згідно зі статтями 37, 39 Закону №796-ХII (796-12) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у розмірі 30 відсотків від мінімальної заробітної плати та провадиться доплата в розмірі 1 мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам.

Право ОСОБА_1 на одержання вказаних виплат відповідачі не заперечують.

Частиною 1 статті 67 Закону №796-ХII (796-12) було встановлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій, передбачених цим Законом, підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Проте, зменшувати суми таких компенсацій і допомоги Кабінет Міністрів України цим Законом уповноважений не був.

Встановлений відповідно до постанови КМ України №836 (836-96-п) ще у 1996 році розмір щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства та доплати громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами. Розмір мінімальної заробітної плати згідно з законами про бюджет зростав щороку, але рішень про підвищення розміру таких виплат ні Верховна Рада України ні Кабінет Міністрів України не приймав.

Отже, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, при вирішенні даного спору мають бути застосовані статті 37, 39 Закону №796-ХII (796-12) та відповідні закони, якими змінювався (підвищувався) розмір мінімальної заробітної плати на кожен рік, а не постанова Кабінету Міністрів України №836 (836-96-п) .

Як вбачається зі змісту законів України стосовно розмірів заробітної плати в період за який заявлені позовні вимоги, ними не встановлювались обмеження щодо застосування розмірів заробітної плати, встановлених цими нормативними актами, зокрема, для реалізації положень ст.ст. 37, 39 Закону №796-ХII (796-12) .

З моменту прийняття постанови КМУ №836 від 26.07.1996 року (836-96-п) встановлені нею розміри виплат залишались незмінними, в той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати.

Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) вказані виплати визначено в кратному розмірі від мінімальної заробітної плати в Україні. Даним Законом (статті 62 та 67) Кабінету Міністрів надано право проводити лише роз'яснення порядку застосування цього Закону, якою, зокрема, є постанова Кабінету Міністрів України №987 від 20.06.2000 року "Про затвердження Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення" (987-2000-п) , та підвищувати розміри доплат, пенсій і компенсацій, передбачених цим Законом, відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, але не зменшення їх та встановлення їх у твердій сумі, яка не відповідає Закону.

Iншими Законами в зазначений період Кабінету Міністрів України також не надавалось право на зменшення гарантованих державою виплат.

Суд апеляційної інстанції наведені вище обставини не врахував, а тому постановив незаконне судове рішення.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу, що постановою Овруцького районного суду від 13 квітня 2006 року з Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі було стягнуто кошти на користь ОСОБА_2, яка ніякого відношення до справи не має. Однак, щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення на його користь коштів, передбачених ст. 39 Закону №796-ХII (796-12) , суд не зробив жодного висновку.

У зв'язку з цим, судове рішення в цій частині підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Згідно з частиною другою статті 227 КАС України (2747-15) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Житомирської області від 20 червня 2006 року - скасувати повністю.

Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 13 квітня 2006 року в частині зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі виплатити на користь ОСОБА_2 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам в розмірі 8031,80 грн. - скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 13 квітня 2006 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та за наявності підстав, встановлених ст. 237 КАС України (2747-15) , може бути оскаржена до Верховного Суду України.