Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

суддів Васильченко Н.В., Гончар Л.Я., Матолича С.В., Харченка В.В., Шкляр Л.Т.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Станція Батьово" на постанову господарського суду Закарпатської області від 11 вересня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2008 року у справі за позовом Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Станція Батьово" до Батьовської селищної ради, треті особи – товариство з обмеженою відповідальністю "Теміртранс-Захід", товариство з обмеженою відповідальністю "КарпатиГазТранс", про визнання недійсними рішень,-

У липні 2007 року Державне територіально-галузеве об’єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Станція Батьово" звернулося до суду з позовом до Батьовської селищної ради, треті особи – товариство з обмеженою відповідальністю "Теміртранс-Захід", товариство з обмеженою відповідальністю "КарпатиГазТранс", про визнання недійсними рішень.

Постановою господарського суду Закарпатської області від 11 вересня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2008 року, в задоволенні позовних вимог Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Станція Батьово" відмовлено.

Приймаючи рішення суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, форми яких затверджуються Кабінетом Міністрів України. Позивач не надав суду доказів, які б підтверджували право користування спірними земельними ділянками; також не представлені суду рішення відповідних органів влади про надання позивачу земельних ділянок в постійне користування, акти інвентаризації земельних ділянок тощо.

На судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій надійшла касаційна скарга Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Станція Батьово", в якій ставиться питання про скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Станція Батьово" задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування чи порушення норм матеріального та процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Керуючись статтею - 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Станція Батьово" відхилити, а постанову господарського суду Закарпатської області від 11 вересня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2008 року залишити без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.