Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області про стягнення одноразової грошової допомоги, яка переглядається за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області на постанову Веселівського районного суду Запорізької області від 30 серпня 2006 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 30 жовтня 2006 року

У червні 2006 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області (далі - УПСЗН Веселівської райдержадміністрації) про стягнення суми заборгованості з виплат одноразової щорічної грошової допомоги.

Зазначала, що їй, як інваліду війни другої групи, згідно із статтею 14 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551) щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Посилаючись на те, що у 2003-2006 роках виплати проведені у розмірі, що не співвідноситься із розміром мінімальної пенсії за віком (332 грн.), просила стягнути з відповідача 5706 грн. заборгованих виплат.

Постановою Веселівського районного суду Запорізької області від 30 серпня 2006 року позов задоволено частково.

Ухвалено стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1. заборгованість з виплат одноразової грошової допомоги за 2004-2006 роки у розмірі 5447 грн. 60 коп.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 30 жовтня 2006 року рішення суду першої інстанції змінено.

Стягнуто з УПСЗН Веселівської райдержадміністрації Запорізької області на користь ОСОБА_1. 2542 грн. в рахунок погашення заборгованості по несплаченій щорічній грошовій допомозі як інваліду війни за 2006 рік.

У поданій касаційній скарзі УПСЗН Веселівської райдержадміністрації Запорізької області, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, про відмову в позові.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач має статус інваліда війни другої групи.

Також встановлено, що у 2003 році ОСОБА_1 до 5 травня виплачувалась грошова допомога: у 2003 році - 120 грн., у 2004 році - 160 грн., у 2005 році - 330 грн., і у 2006 році - 330 грн.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходив з того, що виплата допомоги передбачена Законом №3551 (3551-12) у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком і не може пов"язуватись з наявністю чи відсутністю коштів, оскільки при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України у справі за №1-27/2004 від 1 грудня 2004 положення статті 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" визнані неконституційними положення, якими обмежено розмір щорічної допомоги ветеранам війни.

При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що виплати за 2003 рік не підлягають стягненню у зв"язку із пропуском строку позовної давності.

Змінивши рішення та ухваливши стягнути одноразову щорічну грошову допомогу лише за 2006 рік, апеляційний суд зазначив, що у зв'язку із пропуском строку на звернення до адміністративного суду - стягнення не підлягає.

З висновками судів не можна погодитися виходячи з наступного.

Правовий статус ветеранів війни, у тому числі питання щодо надання їм пільг, визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни (частина друга статті 4 Закону).

За змістом частини п"ятої статті 13 Закону, щорічно до 5 травня інвалідам війни, виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Частиною першою статті 17 Закону № 3551 встановлено, що фінансування витрат, пов"язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а частиною першою статті 17-1 ( стаття доповнена Законом України від 19 червня 2003 року № 968-ІУ (968-15) , який набув чинності 12 липня 2003 року) визначено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня здійснюють органи праці та соціального захисту населення.

Дія частини п"ятої статті 13 Закону щодо розміру виплат щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни у 2003-2006 роках не зупинялась.

Однак, Законом України від 26 грудня 2002 року № 380-ІУ (380-15) установлено, що у 2003 році виплата допомоги інваліду війни має становити 120 грн., Законом України від 27 листопада 2003 року № 1344-ІУ (1344-15) така виплата на 2004 рік визначена у розмірі 160 грн., Законами України від 23 грудня 2004 року № 2285-IV (2285-15) , від 25 березня 2005 року № 2505-IV (2505-15) "Про держаний бюджет України на 2005 рік" установлено, що у 2005 році виплата щорічної разової допомоги інвалідам війни здійснюється у розмірі 330 гривень, а Законом України від 20 грудня 2005 року № 2285-ІV "Про держаний бюджет України на 2006 рік" цей розмір складає 330 гривень на 2006 рік.

За таких обставин, судам необхідно було: з"ясувати до повноважень якого органу належало здійснювати виплати у 2003 році, оскільки станом на 5 травня цього року Закон не наділяв такими повноваженнями органи праці та соціального захисту населення; навести докази, що підтверджують незаконність рішень, дій чи бездіяльності відповідача з невиплати допомоги до 5 травня у 2004 році та при виплаті розміру допомоги у 330 гривень за 2005 рік та 2006 рік, з урахуванням того, що Закон України від 23 грудня 2004 року № 2285-ІV "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) та Закон України від 20 грудня 2005 року №2285-ІV "Про держаний бюджет України на 2006 рік" в частині визначення розміру виплат неконституційним не визнані, а відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов"язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; навести правове обґрунтування та відповідні розрахунки щодо задоволення вимог у заявленому обсязі.

Натомість, суд першої інстанції, оцінюючи Закон України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) та Закон України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) щодо встановлення розміру щорічної разової допомоги ветеранам війни вийшов за межі повноважень, оскільки відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові спори, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Апеляційний суд помилок суду першої інстанції не усунув, а відхиливши доводи апеляційної скарги у своєму рішенні не навів обставин якими спростовується твердження відповідача про відсутність у правовідносинах сторін публічно-правового спору.

Наведені порушення вимог законодавства, що допущені судами попередніх інстанцій є підставою для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, а оскарженні рішення не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості.

Керуючись статтями 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області задовольнити частково.

Постанову Веселівського районного суду Запорізької області від 30 серпня 2006 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 30 жовтня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України.