Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Бутенка В.І.,

Сороки М.О. (доповідача),

Штульмана І.В.,

Лиски Т.О.,

Панченка О.І.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського міськрайонного суду, ОСОБА_2, Державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції (далі - ДВС) про визнання виконавчого листа недійсним та закриття виконавчого провадження,

У липні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 23.03.2004 р. посадовими особами ДВС по виконанню рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 19 лютого 2004 року було відкрито виконавче провадження щодо стягнення з нього на користь ОСОБА_2 10526 грн. 40 коп. матеріальної шкоди, судових витрат в сумі 111 грн. 60 коп. та 1500 грн. на відшкодування моральної шкоди. Зазначав, що посадовими особами Білоцерківського міськрайонного суду у виконавчому листі не вірно зазначена дата набрання законної сили судовим рішенням, що підлягає виконанню. Тому просив визнати зазначений виконавчий лист недійсним, а виконавче провадження закрити.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 20 липня 2005 року в прийнятті позовної заяви відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить судове рішення скасувати.

Відмовляючи у прийнятті позову, суд виходив з того, що відповідно до п. 1 ст. 136 Цивільного процесуального Кодексу України, чинного на момент постановлення судових рішень у справі (далі - ЦПК), суддя відмовляє в прийнятті заяви якщо заява не підлягає розглядові в судах. Конституцією України (254к/96-ВР) передбачено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється. Рішення суду, дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя, що пов'язані з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, зверненням рішень до виконання тощо, можуть оскаржуватись в апеляційному та касаційному порядку, а не в інший суд першої інстанції, оскільки таке оскарження порушувало б принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом.

Встановлено, що заявниця оскаржує дії судді, пов'язані з виконанням судового рішення, тобто дії, що відносяться до сфери процесуальної діяльності судді. Тому висновок суду про те, що заяви, скарги щодо неправильності процесуальних дій судді чи суду не підлягають розглядові в суді першої інстанції, є вірними і узгоджуються із положеннями статей 126, 129 Конституції України та положеннями процесуальних законів.

Згідно ч. 3 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України (2747-15) ) підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України підстави для його обов'язкового скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Київської області від 20 липня 2005 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, окрім як з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 236- 239 КАС України.