Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: Смоковича М.І.

суддів: Весельської Т.Ф.

Горбатюка С.А.

Мироненка О.В.

Чумаченко Т.А.,

при секретарі: Ліщинській В.О.

за відсутності сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора м. Докучаєвська на постанову Докучаєвського міського суду Донецької області від 11 квітня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 31 липня 2006 року у справі за позовом прокурора м. Докучаєвська Донецької області в інтересах ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Докучаєвської міської ради Донецької області про стягнення допомоги на оздоровлення за 2001-2004 роки, -

Прокурор м. Докучаєвська Донецької області в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Докучаєвської міської ради Донецької області про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2001-2004 роки.

Постановою Докучаєвського міського суду Донецької області від 11 квітня 2006 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 31 липня 2006 року постанову Докучаєвського міського суду Донецької області від 11 квітня 2006 року залишено без зміни.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями, прокурор м. Докучаєвська Донецької області в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Докучаєвського міського суду Донецької області від 11 квітня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 31 липня 2006 року, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів щодо правильності правової оцінки обставин у справі, застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що прокурор м. Докучаєвська в інтересах позивача, як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції першої категорії та інваліда 2-ої групи, звернувся до суду з позовом про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, яку позивач недоотримав протягом 2001-2004 років.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що суми на оздоровлення постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи підлягають виплаті у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , згідно з якою ОСОБА_1 підлягала виплаті щорічна допомога на оздоровлення за ці роки як інваліду 2-ої групи у розмірі 26,70 грн. на рік.

Однак, з такими висновками судів погодитись не можна, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" інвалідам 2-ої групи щорічна допомога на оздоровлення виплачується в розмірі - п'яти мінімальних заробітних плат.

При цьому встановлений ще в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (836-96-п) " розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не відповідає розміру такої допомоги, встановленому законами України.

Зокрема, розмір мінімальної заробітної плати, відповідно до статті 1 Закону України "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2002 рік" з 1 липня 2002 року складав 165 грн. на місяць, який згідно з внесеними Верховною Радою України змінами до Державного бюджету України зростав кожен наступний рік.

Разом з тим, зазначені закони не містили обмежень щодо застосування статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Навпаки, статтею 2 цього Закону передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України здійснювати застосування вищенаведених норм закону.

Таким чином, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, при вирішенні даного спору застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та відповідні статті законів України щодо встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2001-2004 роки, а не постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

Судами було встановлено, що за період 2001-2004 роки управління праці та соціального захисту населення Докучаєвської міської ради Донецької області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 836 від 26.07.1996 року (836-96-п) виплачувало позивачу компенсацію у розмірі 26,70 грн., що не відповідає вимогам Конституції України (254к/96-ВР) і зазначеного закону.

Виплати щорічної допомоги на оздоровлення за наведений період, необхідно нараховувати виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент виникнення права на виплату, які були встановленні чинним законодавством.

Так, у період за який заявлені вимоги про стягнення виплат на оздоровлення, розмір мінімальної заробітної плати був таким:

З огляду на зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачу застосуванню підлягає наведена вище постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача, тоді як при вирішенні даного спору застосуванню підлягала стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Згідно з частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Відповідно до вимог статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з поверненням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для виконання вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, перевірки всіх доводів позивача і постановлення законного та обґрунтованого рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу прокурора м. Докучаєвська в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Докучаєвського міського суду Донецької області від 11 квітня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 31 липня 2006 року - скасувати.

Справу за позовом прокурора м. Докучаєвська Донецької області в інтересах ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Докучаєвської міської ради Донецької області про стягнення допомоги на оздоровлення за 2001-2004 роки повернути на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.