Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

при секретарі судового засідання: Семяністій С.Л.,

за участі представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Первомайськ Луганської області (далі - УПФУ в місті Первомайськ Луганської області) про перерахунок пенсії, провадження у якій відкрито

за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Управління Пенсійного фонду України в місті Первомайськ Луганської області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2008 року та постанову Первомайського міського суду Луганської області від 19 жовтня 2007 року,

У липні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до УПФУ в місті Первомайську Луганської області про визнання протиправною відмови в перерахунку пенсії та стягнення боргу у зв'язку з цим неперерахуванням.

Вимоги обґрунтовував тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, його визнано інвалідом ІІ групи. Крім того, статтею 14 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-ХІІ (796-12) ) його віднесено до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. На підставі цього Закону йому призначено пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну його здоров'ю, розмір яких повинен визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлена законами, але відповідач визначив розмір зазначених пенсій позивачеві згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) (далі - Постанова КМУ № 1) виходячи з базової величини для обчислення конкретних державних пенсій та додаткових пенсій за шкоду, заподіяну особам, віднесеним до 1 категорії.

Позивач стверджував, що статтями 50 та 54 Закону № 796-ХІІ встановлено, що він має право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, та розмір його пенсії не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком. Відповідач усупереч зазначеним нормам не провів відповідне нарахування цих пенсій. Крім того, не проводить їх перерахунок після встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як це передбачено частиною третьою статті 67 Закону № 796-ХІІ. Тому він звернувся до відповідача щодо проведення відповідного визначення та перерахунку зазначених пенсій, однак отримав відмову.

Просив визнати протиправною вказану відмову УПФУ в місті Первомайську Луганської області та зобов'язати відповідача нарахувати йому пенсію в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком виходячи зі встановленого розміру мінімальної пенсії за віком від дня звернення з заявою та зобов'язати робити перерахунок призначеної пенсії у разі підвищення мінімальної пенсії за віком.

Постановою Первомайського міського суду Луганської області від 19 жовтня 2007 року позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2008 року постанову суду першої інстанції від 19 жовтня 2007 року скасовано та постановлено:

- відмовити ОСОБА_1 в перерахунку пенсії відповідно до частини четвертої статті 54 Закону № 796-ХІІ;

- визнати дії відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії позивачеві у відповідності до вимог статті 50 Закону № 796-ХІІ неправомірними;

- зобов'язати УПФУ в місті Первомайськ Луганської області здійснити перерахунок додаткової пенсії позивачеві в розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком згідно приписів статті 50 спеціального закону;

- перерахунок пенсії на підставі статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058 позивачеві здійснити з 1 липня 2006 року;

- виключити з резолютивної частини постанови Первомайського міського суду Луганської області від 19 жовтня 2007 року пункт щодо зобов'язання УПФУ в місті Первомайськ Луганської області робити перерахунок пенсії, призначеної позивачеві, у разі підвищення мінімальної пенсії за віком постійно.

У касаційній скарзі УПФУ в місті Первомайську Луганської області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нову постанову про відмову в позові.

У касаційній скарзі та запереченнях на касаційну скаргу відповідача ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а касаційна скарга УПФУ в місті Первомайську Луганської області підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен здійснити нарахування та виплату пенсій позивачу виходячи з їх розмірів, встановлених Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , а не постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) .

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Судом першої інстанції встановлено, і це не заперечують сторони, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, його визнано інвалідом ІІ групи. Положеннями статті 14 Закону № 796-ХІІ його віднесено до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону № 796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами ІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону № 796-ХІІ в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів ІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин правильними та такими, що відповідають Закону № 796-ХІІ (796-12) , є висновки суду першої інстанції про те, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (ч.2 ст. 46 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) (254к/96-ВР), закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону № 796-ХІІ, а не Постанова КМУ № 1, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Зі статей 50 та 54 Закону № 796-ХІІ випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене правильним є висновок суду першої інстанцій щодо невзяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону № 796-ХІІ.

Відповідно до частини третьої статті 67 Закону № 796-ХІІ, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки позивачеві слід визначати пенсію виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Тому правильними також є висновок суду першої інстанції щодо протиправності відмови відповідачем у перерахунку пенсій у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Отже, суд першої інстанції правильно зобов'язав відповідача здійснити перерахунок пенсій позивачеві з врахуванням наведених вище розмірів.

Водночас, суд апеляційної інстанції не врахував зазначених норм матеріального права та обставин справи, а тому помилково скасував рішення суду першої інстанції.

Приймаючи до уваги те, що судом апеляційної інстанцій порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постанова суду апеляційної інстанції від 08 лютого 2008 року підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою, - залишенню в силі.

Разом з тим, з резолютивної частини постанови суду першої інстанції слід виключити пункт щодо зобов'язання УПФУ в місті Первомайськ Луганської області робити перерахунок пенсії, призначеної позивачеві, у разі підвищення мінімальної пенсії за віком постійно, оскільки суд не може наперед визначати протиправність не вчинених рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Керуючись статтями 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити та задовольнити частково касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Первомайськ Луганської області.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2008 року у цій справі скасувати, постанову Первомайського міського суду Луганської області від 19 жовтня 2007 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.